fbpx

Основні проблеми вищої освіти і навчального процесу в Україні

Василь Петруняк – канд. геолог. наук,
молодший науковий співробітник ННІ «Інститут геології»

Найбільшою проблемою вищої освіти в Україні є надто велика кількість вишів. На початок 2013/14 навчального року кількість вищих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації в Україні порівняно з попереднім навчальним роком зменшилася на 2,4%, або на 20 закладів – до 803. Про це свідчать дані Державної служби статистики України. А це в середньому по 32 виші на кожну область (24 області + АР Крим). Я навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, зможу назвати ще десяток вишів Києва, але це ще далеко не всі університети/інститути столиці. А скільки вишів дублюють один одного.

Для прикладу, задумайтеся, скільки зараз в нас економістів, якщо лише в нашому Університеті економісти займають 9-поверхову будівлю, а це лише факультет, а є ж цілі ВНЗ, що випускають лише економістів. У жодному разі не подумайте, що я маю упередження проти економістів, але де ж їх усіх працевлаштовувати? Якщо у нас так багато спеціалістів у цій галузі, то чому щороку виникають проблеми з державним бюджетом? Якщо зменшити кількість усіх цих вишів, і лише декілька з них у країні будуть випускати кваліфікованих економістів, а не «всі, кому не лінь», як це відбувається нині, то може ми якось уникнемо економічної кризи, яку маємо зараз (так само й з іншими галузями, економіка взята для кращої ілюстрації). Це є першою і головною проблемою вищої освіти в Україні!

Ця проблема породжує другу – масове здобуття вищої освіти. На мою думку, не всім вона й потрібна, адже багато кому відома ситуація, коли підходить студент наприкінці семестру, не з’явившись жодного разу на лекціях, й каже: «Поставте мені, будь ласка, 60 балів, я не ходив, бо працюю». То коли навчання заважає роботі, чи потрібне воно? Ми випускаємо дипломованого спеціаліста, який навіть на пари не ходить або приходить в кінці семестру й на автоматі все здає на 60 і отримує свого диплома бакалавра, а то й магістра! Задумайтеся, якщо це філолог (не хочу їх образити), то, можливо, це й не так страшно, але якщо такий хірург буде вас оперувати, чи архітектор побудує вам оселю, чи юрист, що захищатиме вас в суді, то хіба з такими «спеціалістами» ми хочемо мати справу? І проблема не в самих студентах, а в ставленні до вищої освіти, коли, як за Радянського Союзу, батьки пишаються, що дитина вступила до ВНЗ. Але тоді дипломом про вищу освіту міг похвалитися зовсім не кожен, бо лише кращі з кращих навчалися в університетах. Й дійсно батьки переконані, що діти мають здобути вищу освіту, але ніхто не думає, що для більшості з тих дітей, що навчаються у ВНЗ, диплом потрібний лише формально. А фактично, з тієї маси випускників лише одиниці підуть працювати за спеціальністю. Можу навести приклад, нині я кандидат геологічних наук, працюю в ННІ Інститут геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, першого вишу країни.

Коли я починав навчатися, нас у групі було 18, до магістратури відсіялося 4, на магістратурі було 12 бюджетників, 2 контрактники, в аспірантуру з групи пішло 6, захистило дисертацію 2. За спеціальністю зараз працює 1 кандидат наук (тобто я) та 6 магістрів, всі інші змінили свій профіль. Виходить, що групу від самого початку можна було набирати з 7 осіб, а як ви знаєте, то навчати краще менше студентів, щоб не розсіювати увагу. Диплом мають отримувати лише одиниці, щоб це було свідченням високої якості освіти, певного прориву в науці або того, що ця людина справді гідна звання науковця чи викладача. Сьогодні ж диплом асоціюється з тим, що ти тупо просидів шість років у тому чи іншому навчальному закладі, й чи можуть після цього твої батьки тебе кудись влаштувати. Можна сказати, а от якби ВНЗ встановили більший прохідний бал, то багато б осіб відсіялося, але це теж не зовсім правда, бо тоді б дітям прийшлося певно з п’ятого класу ходити до репетиторів, що збільшило б навантаження на них і остаточно відбило бажання до майбутнього навчання, бо чим більше тиснеш, тим менше хочеться вчитися, а навчання має приносити задоволення!

Третій недолік – …

X
X