Вітчизняні рейтинги ВНЗ: види й особливості, недоліки і відповідність світовій практиці рейтингування

Ганна Коцюрубенко, канд. екон. наук, старший викладач кафедри фінансів Одеського національного економічного університету, заступник голови Ради молодих вчених ОНЕУ.

Марія Іоргачова, канд. екон. наук, старший викладач кафедри фінансового менеджменту та фондового ринку ОНЕУ.

Інтеграційні процеси, що відбуваються на сучасному етапі розвитку України, виявляються у всіх сферах функціонування держави – рух до європейської спільноти та розширення взаємодії з іншими країнами світу зумовлюють не лише потребу адаптації до нових вимог, але й формування конкурентних переваг. Це надасть вітчизняним суб’єктам можливості не тільки виживати, але й стати активними гравцями на ринку відповідних товарів і послуг. Не залишаються осторонь таких процесів і вищі навчальні заклади (ВНЗ) України як постачальники на ринку освітніх послуг.

Вітчизняні ВНЗ, відповідно до вимог часу та з огляду на інтеграційні процеси, стикаються з потребою не лише конкурувати з іноземними навчальними закладами, але й змушені адаптуватися до нових вимог фінансування освіти, яке певною мірою залежатиме від місця ВНЗ серед інших представників галузі. Йдеться не лише про державне замовлення, а й про розширення джерел залучення коштів для ВНЗ, зокрема через надання різних послуг, фінансування через гранти, що також залежить від «привабливості» навчального закладу та його статусу порівняно з найближчими конкурентами.

Українська практика рейтингування ВНЗ зводиться або до використання результатів рейтингування, здійсненого у зарубіжних системах (без урахування специфіки рейтингу), або до застосування зазвичай одноманітного набору критеріїв під час формування вітчизняних рейтингів розвитку ВНЗ. У різні періоди рейтинги за тими чи іншими критеріями формували «Софія Київська», «Компас», «Деньги», «Кореспондент». Однак переважно найвагомішою була оцінка саме роботодавців, зокрема щодо рейтингу «Кореспондент» та «Деньги». Такий підхід значно звужує оцінювання ВНЗ, насамперед якості його наукових розробок, взаємодії із зарубіжними колегами, інфраструктури для студентів.

Дещо розширеним можна вважати рейтинг журналу «Форбс», в якому поряд з думкою роботодавців, враховувалися результати присутності ВНЗ у мережі Інтернет (через оцінювання за результатами рейтингу Webometrics) та кількості цитувань за Індексом Хірша2. Безперечно, розширення критеріїв, за якими здійснюється оцінювання, є позитивним явищем, що підвищує якість рейтингу. Проте важливо звернути увагу на специфіку побудови зарубіжного рейтингу, який додається до вітчизняних систем оцінювання, адже здебільшого кожен із рейтингів має певну цільову спрямованість, тобто зосередженість на певному аспекті діяльності ВНЗ, що виключає можливість «сліпого» використання результатів зарубіжних експертів. Для порівняння доцільно звернути увагу на зарубіжний досвід побудови рейтингів для ВНЗ.

Формування та складання рейтингів як основи для певного ранжування ВНЗ уже протягом тривалого часу застосовується у зарубіжній практиці оцінювання діяльності навчальних установ. Так, зокрема, найпоширенішими з них вважаються такі рейтинги, як THES, ARWU та Webometrics Ranking of World Universities.