Останнім часом ми доволі часто чуємо про плагіат дисертаційних робіт, замовлення на написання останніх тощо. На жаль, сьогодні мережа Інтернет рясніє пропозиціями деяких фірм «розкрити науковий потенціал», до того ж на сторінках сайтів обіцяють повний пакет послуг, практично «all inclusive», куди входить і вибір теми наукового дослідження, і підготовка та публікація наукових статей, і написання тексту дисертації, закріплення в аспірантурі, написання автореферату, рецензій та відгуків на роботу, і навіть психологічний тренінг та репетиція захисту. Вибачте, забули попередній захист запропонувати, а то було б «ultra all inclusive». Як зазначено, такі роботи виконують досвідчені висококваліфіковані фахівці, і захист дисертації пошукувачу просто життєво необхідний, оскільки буде сприяти задоволенню його потреб у самоповазі, самореалізації і здобутті високого соціального статусу.
Тут і постає питання: чи знають такі пошукувачі і ті, хто пропонує комплексні наукові послуги, що таке етика науковця чи викладача?
Звичайно, це лише одна проблема неетичної поведінки представників модного сьогодні напряму «наукового консалтингу» в Україні й інших пострадянських державах та псевдонауковців, що користуються такими послугами. Цікаво було б дізнатися, скільки кандидатів і докторів наук сучасної України скористалися такою пропозицією і для чого? Якщо далі такі «науковці» стають викладачами у вищих навчальних закладах, то нічого, окрім осередку корупції, вони не принесуть до університетів, академій та інших установ, бо ж будуть прагнути «відбити» кошти, витрачені на «напружену» наукову роботу.
Задля певного скринінгу чи відбору таких викладачів або інших, які, наприклад, зупинились у науковому розвитку, втратили професійний «вогник», у багатьох європейських та американських університетах успішно працює система оцінювання, що дає змогу на основі анонімного анкетування студентів, складати рейтинг педагогів. Запровадження такої системи в українських вищих навчальних закладах створить можливість змагання між викладачами, сприятиме підвищенню якості і рівня викладання. Оцінюватися б мали загальний рівень знань, культура викладача, відповідність сучасним вимогам.
Але проблеми етики вченого і викладача, звичайно, не обмежуються наведеними вище прикладами. Вчений повинен пам’ятати, що обов’язковою умовою розвитку науки є достовірність отриманих і наданих суспільству результатів досліджень.
Останнім часом у багатьох країнах не дотримуються етичних норм, що надалі може негативно впливати на авторитет і довіру до науковців відповідної держави. Дуже часто, наприклад, в галузі природничих наук, неможливо відтворити ті чи інші методики, наведені у статтях поважних наукових журналів із високим рейтингом. Для встановлення істини доводиться звертатися до першоджерел чи витрачати досить багато часу і зусиль на пошук та з’ясування причин невдач в експериментах.
Тому проблеми етики повинні постійно обговорюватися у науковому суспільстві, зокрема педагогічними кадрами вищої кваліфікації, і кожен науковець чи викладач зобов’язаний знати та дотримуватися основних принципів етичної поведінки.
У 2009 році Національна академія наук України затвердила «Етичний кодекс вченого України» (http://ibss.nas.gov.ua/wp-content/uploads/2011/09/Этический-кодекс-ученого-НАНУ.pdf), виклавши норми, загальні правила поведінки вченого як дослідника, автора, керівника, викладача, консультанта чи експерта, громадянина. Така всебічна оцінка є правильною і висококваліфікованою. Кожен вчений має дотримуватися кодексу і пам’ятати, що за порушення етичних норм і наслідки своєї діяльності він несе моральну відповідальність перед науковою спільнотою і суспільством загалом.
Канд. біолог. наук, Голова Одеської обласної РМВ Декіна Світлана Сергіївна
(Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України)