ЕТИКА ВЧЕНОГО І ВИКЛАДАЧА: ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Останнім часом ми доволі часто чуємо про плагіат дисертаційних робіт, замовлення на написання останніх тощо. На жаль, сьогодні мережа Інтернет рясніє пропозиціями деяких фірм «розкрити науковий потенціал», до того ж на сторінках сайтів обіцяють повний пакет послуг, практично «all inclusive», куди входить і вибір теми наукового дослідження, і підготовка та публікація наукових статей, і написання тексту дисертації, закріплення в аспірантурі, написання автореферату, рецензій та відгуків на роботу, і навіть психологічний тренінг та репетиція захисту. Вибачте, забули попередній захист запропонувати, а то було б «ultra all inclusive». Як зазначено, такі роботи виконують досвідчені висококваліфіковані фахівці, і захист дисертації пошукувачу просто життєво необхідний, оскільки буде сприяти задоволенню його потреб у самоповазі, самореалізації і здобутті високого соціального статусу. 

Тут і постає питання: чи знають такі пошукувачі і ті, хто пропонує комплексні наукові послуги, що таке етика науковця чи викладача?

Звичайно, це лише одна проблема неетичної поведінки представників модного сьогодні напряму «наукового консалтингу» в Україні й інших пострадянських державах та псевдонауковців, що користуються такими послугами. Цікаво було б дізнатися, скільки кандидатів і докторів наук сучасної України скористалися такою пропозицією і для чого? Якщо далі такі «науковці» стають викладачами у вищих навчальних закладах, то нічого, окрім осередку корупції, вони не принесуть до університетів, академій та інших установ, бо ж будуть прагнути «відбити» кошти, витрачені на «напружену» наукову роботу. 

Задля певного скринінгу чи відбору таких викладачів або інших, які, наприклад, зупинились у науковому розвитку, втратили професійний «вогник», у багатьох європейських та американських університетах успішно працює система оцінювання, що дає змогу на основі анонімного анкетування студентів, складати рейтинг педагогів. Запровадження такої системи в українських вищих навчальних закладах створить можливість змагання між викладачами, сприятиме підвищенню якості і рівня викладання. Оцінюватися б мали загальний рівень знань, культура викладача, відповідність сучасним вимогам.

Але проблеми етики вченого і викладача, звичайно, не обмежуються наведеними вище прикладами. Вчений повинен пам’ятати, що обов’язковою умовою розвитку науки є достовірність отриманих і наданих суспільству результатів досліджень.

Останнім часом у багатьох країнах не дотримуються етичних норм, що надалі може негативно впливати на авторитет і довіру до науковців відповідної держави. Дуже часто, наприклад, в галузі природничих наук, неможливо відтворити ті чи інші методики, наведені у статтях поважних наукових журналів із високим рейтингом. Для встановлення істини доводиться звертатися до першоджерел чи витрачати досить багато часу і зусиль на пошук та з’ясування причин невдач в експериментах.

Тому проблеми етики повинні постійно обговорюватися у науковому суспільстві, зокрема педагогічними кадрами вищої кваліфікації, і кожен науковець чи викладач зобов’язаний знати та дотримуватися основних принципів етичної поведінки.

У 2009 році Національна академія наук України затвердила «Етичний кодекс вченого України» (http://ibss.nas.gov.ua/wp-content/uploads/2011/09/Этический-кодекс-ученого-НАНУ.pdf), виклавши норми, загальні правила поведінки вченого як дослідника, автора, керівника, викладача, консультанта чи експерта, громадянина. Така всебічна оцінка є правильною і висококваліфікованою. Кожен вчений має дотримуватися кодексу і пам’ятати, що за порушення етичних норм і наслідки своєї діяльності він несе моральну відповідальність перед науковою спільнотою і суспільством загалом.

Канд. біолог. наук, Голова Одеської обласної РМВ Декіна Світлана Сергіївна

(Фізико-хімічний інститут ім. О.В. Богатського НАН України)