КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ МОЛОДІЖНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ: ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

Як відомо, молодь є важливим складником сучасного українського суспільства, носієм інтелектуального потенціалу, визначальним фактором соціально-економічного прогресу. Від здатності молоді бути активною творчою силою значною мірою залежить процес державотворення.

Формування прошарку інтелектуально активної молоді має бути пріоритетним напрямом діяльності держави. Розвиток вітчизняної науки та поширення її надбань у світовому співтоваристві наразі відбувається з безпосередньою участю наукової молоді.

Утім, порівняно із провідними країнами світу, стан залучення молоді до наукової діяльності та фінансування наукових досліджень молодих вчених в Україні залишається вкрай незадовільним. Протягом останніх років було проведено низку заходів, спрямованих на мобілізацію молоді у наукові лави, однак відчутного ефекту не вдалося досягти.

На нашу думку, першопричиною невдачі численних заходів щодо поліпшення ситуації у науці, зокрема у її молодіжному сегменті, є неузгодженість дій органів державної влади та місцевого самоврядування, а також інших учасників процесу консолідації зусиль на шляху до формування збалансованої науково-освітньої системи держави.

Переконаний, що настав час, коли представники наукових кіл мають докласти зусиль до розроблення Концепції розвитку молодіжної науки в Україні. Вказана Концепція має забезпечити інтеграцію дій та рішень ключових суб’єктів, уповноважених на розроблення, реалізацію та контроль ефективності здійснення молодіжної політики в Україні, зокрема у контексті створення передумов для формування інтелектуально розвинутої, інноваційно та науково спрямованої молоді.

Серед причин недостатньої ефективності заходів для розвитку молодіжної науки слід назвати:

– недостатню послідовність під час проведення змін у сфері науки та освіти. Зокрема, заходи, що вживають уповноважені органи влади, не завжди узгоджені між собою, а часом і суперечать попередньо ухваленим рішенням;

– недостатню реалістичність під час планування фінансових ресурсів і визначення цільових індикаторів, потрібних для досягнення поставлених цілей;

– формальний контроль результативності заходів для підтримки наукової молоді;

– поширеність ситуації «конфлікту інтересів» під час розподілу бюджетного фінансування;

– недосконалість нормативно-правової бази, яка регламентує організацію та здійснення наукових досліджень молодих вчених, проведення наукових конкурсів і наукової експертизи проектів науково-дослідних робіт;

– слабкий взаємозв’язок рівня оплати праці працівників науково-освітньої сфери та результативності їхньої праці;

– недостатній зворотний зв'язок між представниками наукової громадськості і органами влади, відповідальними за реалізацію державної політики в галузі науки, що не дає можливості вчасно вживати заходи для усунення деструктивних явищ.

Реалізація Концепції, зокрема, передбачатиме, що:

– ключовим фактором збереження та розвитку вітчизняної науки і освіти є стабільне фінансування, яке не повинно бути нижчим за критичний рівень, після переходу якого безповоротно деградує як якісно, так і  кількісно кадровий склад і науково-технічна продукція;

– стратегія розвитку науки і освіти має базуватися на інтеграції науки і освіти: на чіткому взаємозв’язку освітніх установ, науково-дослідних інститутів, інноваційних підприємств і наукомістких виробництв;

– з урахуванням досвіду вітчизняної освіти, виробництва і науки, саме взаємозв’язок провідних університетів, науково-дослідних інститутів і наукомістких виробництв має бути ключовим фактором стабільного науково-технічного розвитку України;

– необхідно диференціювати матеріальну підтримку індивідуальних досліджень, переважно пов’язаних з теоретичними завданнями, а також тих наукових галузей, які передбачають проведення досліджень науковими групами: вирішення експериментальних завдань, що супроводжуються матеріальними витратами;

– основою генерації нових знань повинна залишатися фундаментальна наукова робота, малопрогнозована за своїм результатом, але саме вона сприяє виявленню нових знань – фундаменту ефективності і результативності наукових досліджень. Фундаментальні дослідження, головним чином, є базисом для стимулювання науково-технічного прогресу, виховання фахівців високої кваліфікації;

– фінансування фундаментальних НДР на контрактній основі за чинної системи звітності суперечить самій суті наукової роботи. Фундаментальні наукові дослідження не можуть проводитися в умовах, коли результат робіт жорстко регламентований вимогами контракту;

– перехід від контрактної до грантової системи фінансування фундаментальних НДР з основним акцентом на високий науковий рівень сприятиме ефективності підтримки і стимулювання досліджень;

– традиційний для України елемент підготовки наукових кадрів – провідні наукові школи – має бути збережений. Саме на стику академічної науки і освіти формується науковий кадровий потенціал;

– стратегічно важливо створити систему горизонтальної і вертикальної мобільності кадрів, що має стимулювати і забезпечити: трудову міграцію, обмін кадрами, стажування, запрошення фахівців. Забезпечити конкурсне обрання наукових лідерів (перспективних молодих кандидатів і докторів наук) на посади керівників підрозділів;

– розвиток науково-технічного й освітнього комплексу країни повинен ґрунтуватися на взаємодії з провідними зарубіжними науковими та інноваційними організаціями, а також міжнародній мобільності науково-технічних і освітніх кадрів;

– проведення виробничо-технологічних процесів, дослідно-конструкторських робіт та їх масштабування має бути перенесене у відповідні науково-дослідні інститути (НДІ). З огляду на це,  відродження систем галузевих НДІ, науково-виробничих об’єднань (НВО), що мають приладову базу, устаткування, кваліфікований персонал, розгалужену систему виробничих відносин і фінансування, яке залежить, здебільшого, від державного або виробничого замовлення;

– пріоритетним завданням у сфері сприяння науково-освітнім установам повинні бути розвиток і підтримка декількох десятків провідних університетів як найбільших науково-освітніх організацій – науково-освітніх лідерів і «координаторів» своїх галузей і регіонів. До речі, саме на створенні дослідницьких університетів наголошено у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, затвердженій Указом Президента України від 25.06.2013 р. № 344/2013;

– модель відносин економічної системи: «на 100 % вкладених коштів – 200 % прибутку через рік» – не може бути застосована до фундаментальних досліджень і наукомістких технологій;

– наукомісткі галузі як джерело передових науково-технічних результатів і висококваліфікованих кадрів ґрунтуються на фундаментальній науці, тому ключова роль в їх розвитку повинна належати некомерційним – повністю державним установам або таким, що мають значну частку державної власності;

– потрібне вдосконалення законодавства і впровадження додаткових заходів нематеріального стимулювання для створення малих інноваційних підприємств при галузевих академіях наук та вищих навчальних закладах, що зумовить попит на наукомісткі дослідження;

– для запобігання фінансуванню робіт невисокого наукового і технологічного рівня великі проекти і державні контракти повинні бути під посиленим контролем з боку кваліфікованої наукової громадськості. Бажане залучення іноземних учених як рецензентів;

– корисним методом пошуку і відбору перспективних напрямів є пріоритетна підтримка міждисциплінарних проектів, саме на стику спеціальностей з’являються найбільш проривні і затребувані наукові результати;

– необхідно підвищити соціальну значущість і престиж професії «науковий співробітник»;

– доцільно розробити власне стратегічне бачення розвитку освітньої сфери з широким залученням математичного моделювання локальних, національних і глобальних процесів, врахуванням глобальних трендів освітнього розвитку.

Підсумовуючи, зазначимо, що реалізація Концепції сприятиме вирішенню низки злободенних питань та забезпечить: підвищення ефективності здійснення державної політики у сфері молодіжної науки; реформування системи державного регулювання у сфері науки та освіти; підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки; створення ринку інновацій та технологій; реалізацію наукового потенціалу молодих вчених.

Наведені положення, що відображають актуальні завдання та перспективи розвитку молодіжної науки, без сумніву, потребують широкого обговорення науковою громадськістю. Сподіватимуся на активну позицію представників наукової молоді у підготовці власних пропозицій щодо вдосконалення змісту Концепції розвитку молодіжної науки в Україні. Вважаю, що спільними зусиллями зможемо досягти поставленої мети.

Док. юрид. наук, доцент, Голова Донецької обласної ради

молодих учених Джабраїлов Руслан Аятшахович

(Інститут економіко-правових досліджень НАН України)