НАУКА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК: СИМБІОЗ БЕЗ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

Сьогоденні реалії життя вітчизняної науки, економіки та соціуму, зумовлені впливом зовнішніх кризових явищ і тих внутрішніх структурних деформацій, що відбувались останніми десятиріччями через відсутність належного інституційного регулювання народногосподарського комплексу, потребують новітніх науково обґрунтованих ідей для переходу на шлях сталого розвитку і комплексного добробуту. Взаємопов’язаність і взаємозумовленість економічних, соціальних, екологічних, духовних та інших ініціатив у суспільстві як ніколи стає очевидною, актуальною і необхідною умовою для подальшого поступу. Належне теоретико-методологічне обґрунтування загальної ідеї та окремих шляхів збалансованого розвитку, а також розроблення прикладних важелів реалізації такої ідеї є одним з головних завдань науки.

Співіснування наукових та економічних інтересів суспільства в усі часи було непростим, але водночас і необхідним для подальшого прогресу. Науковий аспект не завжди відповідає прагматичним економічним очікуванням, але може і створювати нові проривні технології, надавати нові революційні поштовхи, обґрунтовувати і пропонувати нові механізми управління економічним розвитком. Однак не завжди наука є привабливою для суб’єктів господарювання як об’єкт капіталовкладення, проте без сьогоденних фундаментальних, здавалося б, нерентабельних розробок неможливі подальші швидкоокупні надрентабельні виробничі проекти.

Одночасне економічне життя і господарська діяльність в Україні потребують модернізаційного прориву і це усвідомлюють всі: і науковці, і влада, і бізнес, і пересічні громадяни. Нинішні виробничі технології − це результат минулих років, а фундаментом для майбутнього мають стати новітні фундаментальні розробки, на базі яких створюватимуться прикладні методики. Але для створення таких технологій і методів виробництва потрібне належне інституційне середовище, побудувати яке повинна держава за допомогою законодавчого забезпечення, створення інституційних механізмів і стимулів.

Певні кроки в цьому напрямі уряд вже накреслив, але, на наш погляд, вони потребують доповнення і деталізації. Основні завдання щодо реалізації суспільної ролі науки, згідно з баченням прем’єр-міністра України,  є такими:

− формування симбіозу науки і бізнесу на засадах підвищення ступеня затребуваності розробок у народному господарстві;

− підвищення ступеня прикладної придатності результатів наукових досліджень;

− омолодження штату академічних установ і впровадження перспективного мислення;

− підвищення престижності науки в суспільстві фінансовими та інформаційними важелями;

− фінансова підтримка наукової діяльності на засадах забезпечення тільки результативних та інноваційних розробок з недопущенням «проїдання» державних коштів.

Інтерес уряду до розв’язання економічних і наукових проблем вже є позитивним сигналом, однак не варто забувати про потребу формування фундаментального підґрунтя, яке в сучасній системі суспільного життя має бути модернізованим відповідно до викликів сьогодення. Не заперечуючи потреби державного регулювання економічного, соціального, наукового розвитку, зауважимо, що керування має бути ще й структуротворчим і структурно- корегуючим. Симбіоз наукових досліджень і прикладної економіки дуже важливий, а тому треба створити умови для узгодженої співпраці. Світова багаторічна практика та офіційні статистичні дані останніх років свідчать про відсутність об’єктивного інтересу з боку бізнес-структур до фундаментальних наукових проектів та до тих прикладних досліджень, що не приносять швидкого прибутку. Для України відсутність інституційного інвестування і переважне ситуативне капіталовкладення є загальною проблемою, що стосується майже всіх сфер економічної діяльності і не лише наукових проектів. Очевидним є конфлікт інтересів між економічною раціональністю та науковим альтруїзмом, вирішити який повинна державна політика. Історії відомі приклади, коли вчення Вільяма Петті, Адама Сміта сприяли загальному напряму розвитку капіталізму, проте також можна навести приклади суперечності науки з бізнес-інтересами і занедбання досліджень, втрати прогресивних результатів, відтворити які, як в прикладі з Ніколасом Теслою, не вдалось і донині. Теперішні реалії структурних економічних і суспільних дисбалансів є, здебільшого, результатом саморегулювання і ліберальної політики невтручання у структурно-інвестиційні переваги бізнесу. Пряме втручання, можливо, є зайвим, однак створення інституційного середовища, в якому симбіоз науки і бізнесу буде вигідним насамперед останньому, є необхідною умовою для подальшого поступу.

В Україні на сьогодні, на жаль, можна констатувати низькі показники інноваційно-наукової активності підприємств, а також незначний ступінь участі приватного капіталу в фінансуванні наукових досліджень. Так, питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП за останні 7 років  не перевищує 1%, фінансування інноваційної діяльності у країні здійснюється на 64% за рахунок власних коштів самих підприємств і полягає цей процес, переважно, в закупівлі новітніх, але іноземних технологій і матеріалів, техніки. Прикладні дослідження у вітчизняній науці становлять в загальному обсязі фінансування не більше як 18%, не враховуючи фінансування розробок, де фінансування сягає 48% загальних витрат. Все це зумовлює орієнтацію на імпортні новітні технології та незначну інноваційно-технологічну складову в українському експорті. Для прикладу зазначимо, що середня ціна 1 тонни експорту продовольчої продукції з України в Європу становила в 2012 році 215,5 дол. США, тоді як середня ціна 1 тонни імпорту − 3066,61 дол. Це не є показником конкурентної ціни на світових ринках, а скоріше це показник сировинної спрямованості українського експорту з недостатньою насиченістю доданою вартістю і технологіями.

Головна причина низького ступеня затребуваності науки в реальній економіці полягає, на нашу думку, не так у відірваності тематичних напрямів фундаментальних досліджень наукових установ від прикладних потреб виробництва, як у відсутності належного інституту науково-підприємницького співробітництва, в межах якого встановлювались би податкові, митні, бюджетні та інші регуляторні умови, спрямовані на стимулювання фінансового забезпечення науки з позабюджетних джерел. Тільки такі стимули здатні фінансово зацікавити підприємницькі структури в інвестуванні в такий нерентабельний, на перший погляд, але стратегічно важливий для них самих і всього суспільства, вид діяльності як наукові розробки. В умовах саморегулювання, коли інвестиції вкладають в найбільш рентабельні, некапіталоємні види діяльності, такі як торгівля чи фінансова діяльність, не варто очікувати стабільного економічного ефекту, оскільки матимемо лише дисбаланс, від якого страждатиме все суспільство, всі сфери життєдіяльності, відбудеться конфлікт інтересів. Вирішувати конфлікт інтересів потрібно регуляторною політикою, яка згідно з математичними теоріями досягнення рівноваги, наприклад Дж. Неша, Неймана, Курно, повинна забезпечувати стан максимально можливого задоволення інтересів учасників, при якому підвищення вигод одного з учасників за рахунок інших є невигідним і неможливим з погляду сталого розвитку, тому що в довгостроковій перспективі це призведе до краху всіх учасників.

Саме з позицій збалансованого, сталого розвитку необхідно вирішувати питання побудови симбіозу науки і бізнесу, тому що вимоги сучасного світу ставлять завдання подолати небачені раніше структурні кризи. Для реалізації таких принципів потрібне інституційне середовище, яке насамперед повинно мати належну нормативно-правову базу та інститут етики взаємовідносин влади-науки-бізнесу. Постає потреба вирішити проблему неузгодженості та розбалансованості інтересів в економічному, соціальному, духовному та інших аспектах.

Першим і нагально потрібним кроком вважаємо встановлення преференцій для суб’єктів господарювання, що здійснюють капіталовкладення в наукові розробки. Таке завдання може бути виконано за допомогою податкового і митного законодавства, які здатні визначити механізми стимулювання, такі як зниження ставок, спрощення процедур тощо. Відразу зауважимо, що бюджетна і загальна ефективність таких заходів повинна виявитись достатньо високою, оскільки капіталовкладення здійснюватимуться в ті сфери діяльності, які на сьогодні слабко освоєні і приносять низьку бюджетну віддачу, а розвиток будь-якого виду економічної діяльності стимулюватиме споживчий попит, вирішуватиме соціальні проблеми, підвищуватиме надходження податків, нарахованих на заробітну плату.

Другим принципом побудови системи наукової співпраці з бізнесом вважаємо необхідність дотримання пріоритетів підтримки стратегічно важливих видів економічної діяльності. Так, науково орієнтовані інноваційні технопарки і кластери повинні з’являтись у сфері машинобудування, ракето-, літако-, суднобудування, у сфері сільського господарства і в харчовій промисловості, в IT-сфері та в інших подібних видах діяльності, які становлять стратегічну спеціалізацію України на внутрішньому та на світових ринках.

Третім принципом має стати вищий ступінь свободи для установ фундаментальної і прикладної науки стосовно розпорядження власними фінансовими ресурсами. Наукова сфера з таким людським та інтелектуальним потенціалом, як в Україні, здатна власними силами заробити немалі кошти, однак можливість розпорядження ними повинна бути визначена інституційно. Реалізація такого підходу вже відбулась у більшості розвинених країн світу і позитивний досвід полягає в можливості науковців самим забезпечити свою діяльність, а також це суттєво підвищує рейтинг і престиж суспільної ролі незалежного і корисного для людства дослідника, професіонала своєї справи. Дуже важливо підвищити престижність і статус науковця, адже в планах уряду є створення новітньої формації дослідників, прогресивно налаштованих і з-поміж сучасної молоді, якій потрібні стимули і гарантії своєї затребуваності як вчених у майбутньому.

Молоді дослідники готові конструктивно мислити і активно працювати, надаючи конкретні пропозиції щодо формування інституційного середовища співпраці науки і господарського комплексу.

Канд. екон. наук, докторант, старший науковий співробітник Лайко Олександр Іванович

(Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України)