РЕФОРМИ В УКРАЇНІ: ШЛЯХ УСПІХУ ЧИ НЕВДАЧ

Перш ніж оцінювати реформи в Україні, спробуємо з’ясувати значення слова «реформа», яке походить від латинського reformo − зміна (re) форми (form). Отже, мова йде про формальні перетворення (при цьому змістовий складник перебуває на другому плані, а то і взагалі відсутній). З такої позиції реформи в Україні досягли своєї мети, проте навряд чи можна вважати їх «шляхом успіху». Оцінюючи ж ефективність економічних перетворень в Україні з погляду суспільної корисності та рівня добробуту населення, доводиться констатувати, що вітчизняні реформи радше прокладають «шлях до … (невдач)».

Академік В. М. Геєць, провівши порівняльний аналіз бачення народу України до реформ та після, у національній доповіді «Новий курс: реформи в Україні. 2010−2015» характеризує історію її незалежності як «невпорядкований рух, політичне протистояння, збагачення одних за рахунок зубожіння інших, втрату людського, науково-технічного і гуманітарного потенціалу і, як наслідок, фрагментацію і розпад» [1]. З думкою одного з провідних учених України важко не погодитися.

За такого перебігу реформаційних процесів в Україні обґрунтованим є висновок щодо концентрації усіх зусиль на формах та методах перетворень, тоді як їхній зміст та цілі залишаються поза увагою. Визнання світовим співтовариством економіки України ринковою, «розвиток» демократії та свободи слова слабо корелює із забезпеченням реального поступу до покращення умов життя українського народу.

Нині сформоване в Україні суспільство, за словами провідних учених нашої держави (В. М. Гейця, А. І. Даниленка, М. Г. Жулинського, Ю. А. Левенця, Е. М. Ліанової, О. С. Онищенка) «… не може задовольнити нікого − ані бідних, які ледь зводять кінці з кінцями, ані багатих, котрі почувають себе в бідній країні не дуже комфортно і надійно, приховуючи свої капітали, і весь час борються за вплив на владу, бо його втрата майже неминуче спричиняє втрату капіталів, ані люди середнього достатку, бо їх стан не є стабільним, і вони не мають ефективних механізмів забезпечення реалізації своїх інтересів. Виникла парадоксальна ситуація: суспільство нікого не задовольняє …» [2].

У чому ж причина?

Для того, щоб зрозуміти природу реформ в Україні, варто звернутися до сутності поняття «політика», яке Мочерний С. В. в економічній енциклопедії трактує як «діяльність класів, соціальних верств, груп та індивідів, пов’язану з визначенням і впливом на устрій державної влади, сутність (у т. ч. функції) та форми держави, виконувані нею завдання, а також на відносини з іншими класами, націями, країнами з метою реалізації власних потреб та інтересів. Ядро такої діяльності − прихід до влади та її використання для досягнення економічних, соціальних, політичних, правових та інших цілей і завдань, що стоять передусім перед класами, соціальними верствами і групами (позначення грубим шрифтом моє. − Ю. М.)» [3].

І все стає на свої місця. Напевне ті корпоративні групи, які реалізовували свою політику, досягли власних цілей за рахунок проведених реформ. На жаль, поставлені цілі не були суспільно корисними.

Розглянемо докладніше деякі реформи.

Приватизація (відчуження майна, що перебуває у державній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб). Така економічна реформа в умовах розвитку ринкових відносин є нормальним і обґрунтованим процесом. Проте є дві обставини, які повністю нівелюють її ефективність.

По-перше, допущена помилка у розумінні впливу форм власності на суспільно корисні результати господарської діяльності. Твердження, що за умов перебування у приватній власності ефективність діяльності підприємств значно підвищиться, на практиці виявилося сумнівним. Адже фактичне підвищення ефективності не стало суспільно корисним. Тобто, по суті, відбувається процес збагачення одних за рахунок інших. На справді ж аналогічний процес спостерігаємо і на об’єктах державної власності, де «процвітає» розкрадання державного майна на користь окремих осіб, які мають доступ до управління. Значно ефективнішою з позиції забезпечення суспільної корисності результатів діяльності суб’єктів господарювання є суспільна влада, під якою слід розуміти владу працівників підприємства, які у разі потреби можуть швидко змінити керівника. В іншому випадку влада є приватною де-факто (незалежно від її юридичного оформлення).

По-друге, приватизація здійснювалася в умовах корупції та розквіту кримінальної безвідповідальності, що спричинило несправедливий розподіл майна та його акумулювання в обмеженого кола осіб і, як наслідок, заклало основу для побудови натовпо-елітарного (інакше кажучи рабовласницького) суспільства.

Земельна реформа (перерозподіл земель з одночасним переданням їх у приватну та колективну власність). Цю реформу з позиції суспільної корисності взагалі можна вважати недопустимою. Адже товаром є те, що виробила людина. А чи маємо право ми продавати те, що створив Бог? Відповідь на це питання багато в чому залежить від світоглядних переконань (йдеться про дві основні позиції − віра Богові (а не просто в існування Бога) та превалювання космоцентричного світорозуміння над егоцентричним). Як бачимо, на практиці цінності більшості осіб, до повноважень яких належить ухвалення управлінських рішень щодо реалізації земельної реформи, не відповідають двом вище окресленим основним світоглядним підходам.

Пенсійна реформа (підпорядкована суто скороченню дефіциту державного Пенсійного фонду). Говорити про ефективність цієї реформи дуже складно, адже вона була приречена на невдачу ще до початку реалізації. Річ у тім, що її необхідність викликана старінням населення, низьким рівнем оплати праці та високим рівнем тіньової економіки. Відповідно, вирішити проблеми Пенсійного фонду без подолання окреслених вище тенденцій неможливо в принципі. Тобто пенсійна реформа не є самодостатньою, а тому сподіватися, що вона дасть позитивні результати, на жаль, не доводиться. Вона не запобігає негативним явищам в економіці, а радше відтерміновує їх.

Для ефективності реалізації пенсійної реформи необхідні щонайменше такі умови: розвиток економіки; вихід суб’єктів господарювання з тіні; ліквідація тіньових схем виплат заробітної плати; зростання заощаджень порівняно з проїданням; відсутність корупції; зростання соціальних стандартів; підвищення тривалості життя людей.

І це ми розглянули лише основні реформи. Поряд з ними були дії, спрямовані на знищення сільського господарства, комерціалізацію банківської системи [4], руйнування потужної вітчизняної освіти, пропаганду алкоголю та паління.

Проте, незважаючи на складність ситуації, Україна може подолати смугу невдач. Варто лише подивитися на потенційні можливості «відкритими очима» (приклад: скажіть чи можна із шести сірників скласти чотири трикутники?) [5]. Мова йде про те, що потенціал для підвищення ефективності економічних процесів у державі є. Треба лише його побачити та використати. Як відомо, «кадри вирішують все». На жаль, у нашій країні серед основних проблем − дороги та недостатньо високий рівень державного менеджменту.

А якщо хтось вважає, що все втрачено, міркуючи, що неможливо обігнати спортсменів, які є попереду та ще й бігають швидше, зазначимо − можливо (особливо якщо вони біжать не в тому напрямку). Світова системна криза, до речі, свідчить саме про наявність зазначеної тенденції. А ще наголосимо, що потенціал, моральні цінності, професіоналізм, воля до розбудови держави та співпраця молодих учених України є важливою умовою та запорукою майбутніх перемог.

1. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с. – С. 3. 2. Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с. – С. 3. 3. Економічна енциклопедія: у 3 томах; Т.2 / за ред. С. В. Мочерного. – Тернопіль: Видавничий центр «Академія», 2001. – 847 с. – С. 796. 4. У статті 4 Закону України «Про національний банк України» зазначається, що «…національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями Національного банку …». 5. Правильна відповідь – можна. Побудувавши піраміду.

Канд. екон. наук,  Голова РМВ НУДПСУ Мискін Юрій Іванович

(Національний університет держаної податкової служби України)