УПРАВЛІННЯ ОПОДАТКУВАННЯМ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ

Сучасна людина – унікальна. Може все життя говорити про праведність, моральність та силу волі і, попри це, робити все навпаки. Чи цього хотів Бог, створюючи нас? Чи цього бажали наші пращури, пам’ять про яких ми стираємо зі свідомості в угоду сьогоденній політиці?

Сьогодні людство має літаки, автомобілі, судна, ракети, телефони, комп’ютери, Інтернет тощо. Але ніяк не може подолати бідність, безробіття та злочинність. Ми говоримо, що за останні три століття було досягнуто суттєвого науково-технічного прогресу, проте живемо за межею бідності, від кризи до кризи.

Навіть більше, можна з упевненістю стверджувати, що криза сьогодення має системний характер. Уже стали помітними глобальні негативні тенденції та їхні наслідки в екології, політиці, медицині, освіті, економіці та інших сферах людського життя. І це тоді, коли політики, медики, освітяни та науковці на всіх рівнях констатують підвищення ефективності своєї діяльності.

Що відбувається у світі? Що відбувається у нашій рідній Україні? Відповідь на це питання проста – реалізується натовпо-елітарна концепція управління. Проте вона прихована від свідомості «простих» людей підміною понять. Так, «свободу» сьогодні трактують як уседозволеність та безвідповідальність. Людині, яка вжила алкоголь, за кермо сідати заборонено (бо її поведінка стає неконтрольованою – людина «дуріє»), а якщо не за кермом, то вживати алкоголь можна, тільки культурно (тобто «дурійте» культурно).

Спекуляція, за яку ще тридцять років тому передбачалася кримінальна відповідальність, нині є дозволеним та найпоширенішим видом діяльності. Класовий поділ суспільства сприймається як норма. І за таких умов маємо «бурхливу діяльність» еліти щодо розбудови нашої держави, а життя окремо взятої людини з кожним поколінням погіршується.

Системна криза сьогодення засвідчила неможливість зміни негативних тенденцій на позитивні у межах теперішніх ціннісних пріоритетів. Тобто розглядаючи проблеми оподаткування та управління ним, варто розуміти, що їхнє розв’язання перебуває за межами сформованої нині системи цінностей. Остання, до речі, і провокує виникнення проблем у податковій сфері, серед яких:

– низький рівень добровільності сплати податків;

– зростання рівня ухилення від оподаткування (нині становить 45%);

– складність податкової системи;

– велика кількість податків та зборів;

– зорієнтованість податків на суто фіскальний аспект;

– значна нерівність та несправедливість в оподаткуванні;

– високий рівень корупції;

– надання податкових пільг без належної оцінки їх ефективності, а переважно на основі лобістських інтересів;

– неефективне управління оподаткуванням тощо.

Узагальнюючи наведені вище проблеми, відзначимо, що всі вони виникають через те, що податки застосовують не для регулювання суспільних відносин, а як механізм акумулювання фінансових активів, застосування яких надалі не завжди є суспільно корисним. А тому на практиці маємо такі парадокси:

– для розрахунку податку на прибуток використовується не той фінансовий результат (прибуток чи збиток), який відображений у бухгалтерському обліку (однією з вимог до якого є достовірність), а застосовується складний механізм «збільшення його розмірів», підпорядкований зростанню доходів бюджету;

– маємо складний алгоритм нарахування амортизації, спрямований ніби на збільшення інвестицій у необоротні активи, проте знос останніх постійно зростає (для прикладу зазначимо, що знос основних засобів української залізниці становить 98%);

– сплачуючи податок за землю, звичайний житель села, крім суми самого податку, сплачує у банку приблизно 10 гривень комісії (чому сума близько 300 000 000 гривень повинна віддаватися банківській сфері, а не йти до бюджету на розвиток економіки?);

– додану вартість у процесі спекуляції додає «спекулянт» (до того ж збільшувати ціну може нескінченно), а сплачувати податок на додану вартість повинен споживач (тобто споживач платить державі за те, що «спекулянт» отримує прибутки).

Ситуація складна. За даними Світового банку, у рейтингу за кількістю податків у 2012 році Україна посідає 165 місце із 194 (і це за умови, що відбулося суттєве скорочення кількості податків). Платники податків, які добросовісно виконують свої зобов’язання перед бюджетом, на жаль, зовсім не бачать зворотної віддачі (міліція та армія нас не охороняє, до лікарні йти страшно, вчителі та пенсіонери не забезпечені).

У такій ситуації будь-які рішення оперативного характеру, без кардинальних змін не лише у податковій сфері та в економіці, а й у всіх сферах людського життя, будуть мати (до речі так і відбувається на практиці) ефект деякого часового відтермінування наслідків негативних тенденцій. Основним завданням на сьогодні є виявити причини таких тенденцій. І, відповідно, потрібно не з наслідками «боротися», а  усувати причини. Шукаючи шляхи розв’язання окреслених вище проблем, не забуваймо, що «розвиток економіки» не є самоціллю, а в кінцевому рахунку підпорядкований задоволенню потреб людей. Розуміння останнього обґрунтовує потребу класифікації людських потреб як обов’язкової передумови забезпечення ефективного державного управління економікою загалом та управління оподаткуванням зокрема. І така класифікація сьогодні існує. Людські потреби поділяють на «деградаційно-паразитичні» (задоволення яких не є генетичною необхідністю і, щобільше, активізує деградаційні процеси в суспільстві та руйнує біоценози і біосферу планети Земля загалом) та «біологічно зумовлені і біосферно допустимі».

Отож, зростання обсягів інвестицій, які спрямовані на розбудову галузей виробництва алкоголю та тютюну, є негативним явищем. А, відповідно, збільшення ставок податку на прибуток для тих самих галузей  виробництва алкоголю та тютюну є нормальним та справедливим процесом. Адже ми повинні підпорядковувати всю економічну систему загалом і систему оподаткування зокрема задоволенню біологічно зумовлених і біосферно допустимих потреб людей та обмеженню пропозиції задоволення деградаційно-паразитичних потреб. На жаль, сьогодні це не так.

Рівень тіньової економіки у межах 45% ВВП1 , складність адміністрування податків, нестабільність і неузгодженість податкового законодавства, переконливість керівників компаній у згубності сплати податків та незадоволеність наявною податковою системою – свідчення низького рівня ефективності управління оподаткуванням в Україні.

Розв’язання окреслених вище проблем, запобігання їхнім негативним наслідкам у майбутньому та забезпечення ефективного управління оподаткуванням в Україні – нагальне актуальне завдання, яке постає перед науковцями та практиками. Враховуючи, що використання методу спроб і помилок в економіці з позиції суспільної користі є неприйнятним, основним базисом підвищення ефективності управління оподаткуванням вважаємо науковий пошук вчених.

Аналіз вітчизняних наукових праць з податкової проблематики засвідчив, що більшість з них підпорядкована вирішенню оперативних завдань, які постали перед Україною в результаті розвитку ринкових відносин. Це, перш за все, зумовлено динамічними змінами економічних відносин, до яких ні наука, ні практика не була підготовлена. Вирішення завдань податкового характеру відбувалося в режимі «гасіння пожеж». Проте незважаючи на виклики часу щодо необхідності оперативного розв’язання поточних проблем оподаткування, вітчизняні вчені надавали увагу і розвитку концептуальних, теоретико-методологічних основ, пов’язаних з управлінням оподаткуванням.

Також на сьогодні не вирішено питання, за якими показниками варто оцінювати ефективність органів контролю у сфері оподаткування, та і взагалі, які зміни значень тих чи інших показників вважати підвищенням ефективності? Отже, маємо ситуацію, коли створюються передумови для маніпулювання досягненням цілей, а відповідно унеможливлено оцінку якості управління оподаткуванням в Україні.

Узагальнюючи викладений вище матеріал, окреслимо основні заходи щодо удосконалення оподаткування та управління ним:

– забезпечення стратегічного підходу до управління оподаткуванням, а саме – визначення поточного стану, бажаного стану та напрямку переходу від першого до останнього (як кажуть, для тих, хто не знає куди пливти – не буває попутного вітру, а ми не лише не знаємо куди пливти, а й не знаємо де перебуваємо (і це стосується не лише оподаткування, а й усіх сфер життя людини));

– максимальне спрощення податкової системи (як кількості податків та зборів, так і алгоритмів їхніх розрахунків);

– переорієнтація оподаткування з однобічного наповнення бюджету на регулювання економічних процесів;

– ліквідація усіх пільг, ефективність від яких оцінити неможливо (таких пільг понад 70%);

– обов’язкове зобов’язання підприємств використовувати акумульовані за рахунок використання прискорених методів амортизації суми на реінвестування;

– забезпечити «належне» (не корупційне) та справедливе використання податкових надходжень бюджету, що дасть змогу платникам податку відчути ефект від сплачених ними податків, і як наслідок, підвищить рівень добровільної їх сплати та зменшить рівень тіньової економіки.

Наприкінці зазначимо, що навіть здійснення усіх окреслених заходів, без зміни загальної системи ціннісних пріоритетів, не забезпечить підвищення рівня життя людей. Реалізація наведених заходів є обов’язковою, проте не достатньою умовою економічного розвитку, підпорядкованого задоволенню біологічно зумовлених і біосферно допустимих потреб людей. Для досягнення останнього потрібна системна переоцінка людських цінностей, можлива лише за умови освіти та самоосвіти людей, підвищення їхньої самосвідомості та формування активної громадянської позиції.

 

1. Рівень тіньової економіки в Україні становив 45% ВВП – Мінекономрозвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.finance.ua/ua/~/1/2013/05/23/302415.

2. У рейтингу податкових систем Україна – третя з кінця [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://tsn.ua/groshi/u-reitingu-podatkovih-sistem-ukrayina-tretya-z-kintsya.html.

 

Канд. екон. наук, доцент, Голова РМВ НУДПСУ Мискін Юрій Ігорович

(Національний університет державної податкової служби України)