Ольга Романенко: «Що ми зараз посіємо, то і зберемо – від нас залежить, якою буде Україна через 20 років»

– Розкажіть, будь ласка, про свій науковий шлях: як Ви прийшли в науку і що найбільше вплинуло на Ваш вибір ?

Любов до науки мені передалася від мого батька. Він родом з Чернівців, дуже любив учитися, читати, пізнавати нове. Після закінчення школи тато вступив до Харківcького інституту радіоелектроніки. На ІІІ курсі атеїстичне керівництво висунуло вимогу: «Признайтесь публічно, що Ви не вірите в Бога». Батько відповів, що не може зрадити своїх цінностей. Через непохитність у власних переконаннях його відрахували з інституту.

Пізніше тато закінчив технікум, однак вищої освіти так і не здобув. Але жага до знань залишилася і досі. Пам’ятаю, як щоранку о 5 годині він вставав і читав книги. Нам, дітям, перед сном щодня читав Біблію та інші книги, розповідав багато історій і казав: «Ви повинні вчитися, взяти максимум від науки, що зможете. Бо я хотів, але мені не дали…»

Тому після закінчення вишу я відчула велике бажання вступити в аспірантуру та працювати в університеті, досліджувати цікаві явища в економіці. Моя мама за фахом була бухгалтером, отож я мала уявлення про цю професію і обрала спеціальність «бухгалтерський облік і аудит».

Одразу після вступу в аспірантуру, на наступний день, помер завідувач кафедри і до нас приїхав професор зі Львова — Мних Є. В., який 10 років керував кафедрою, прищеплював молоді любов до науки. Впевнена, що його до нас послав сам Бог. З тих пір вважаю, що люди зі Львова — особливі… Він учив: ти маєш закохатися в науку. Вибери для дослідження таку тему, що не схочеш ні спати, ні їсти — будеш її досліджувати.

З таким підходом справді було приємно працювати і захищатися. Бо інші науковці вчили навпаки: ти зобов’язаний вчитися, ти поганий учень, все має будуватися на страху перед наукою і поважними вченими… Євген Володимирович з його науковим підходом був для нас, молодих науковців, як промінь сонця серед хмар. Також він казав, що викладач в аудиторії — це як священик у церкві. Він звертається до людських душ, плекає нове покоління.

– Які основні заходи провело Наукове товариство КНТЕУ під Вашим керівництвом? Як Ви оцінюєте результати проведення круглого столу, присвяченого питанням співпраці наукових товариств та Форуму молодих науковців щодо вирішення проблем інтеграції науки, освіти та економіки?

Стратегія розвитку Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених на 2014–2015 роки визначила три основні напрями роботи:
1. Інтеграція молодих вчених і студентів КНТЕУ

Здійснення ряду заходів щодо єднання молодих учених КНТЕУ з метою розробки науково обґрунтованих пропозицій вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем в Україні: круглі столи між студентами та молодими вченими, наукові кафе, «Company day», cпілкування на природі в неформальній атмосфері.

2. Міжнародна співпраця

Реалізація спільних наукових проектів у рамках програми Асоціації з країнами ЄС: організація відкритих лекцій закордонних науковців і бізнесменів у КНТЕУ, стажування лекторів відповідно до договорів про співпрацю, наукові дослідження і публікації статей та монографій у співавторстві з колегами з інших країн світу, налагодження інформаційних зв’язків між університетами, отримання журналів та інших видань, друкування статей в міжнародних виданнях, публікація онлайн-журналу Наукового товариства КНТЕУ «Vivat, Academia!».

3. Поглиблення співпраці з провідними компаніями України, органами влади та колишніми випускниками КНТЕУ: зустрічі з випускниками КНТЕУ, обмін досвідом з молодим поколінням: «Як досягнути успіху?», програми стажування молоді в органах влади, співпраця в економічних, соціальних та екологічних проектах із провідними компаніями України.

Наразі у всіх напрямах було проведено роботу, ми мали щастя попрацювати разом і досягти результатів. Найважливішими заходами, спрямованими на інтеграцію науки, освіти й економіки, вважаю круглий стіл «Співпраця Наукових товариств вузів м. Києва», під час якого ми познайомились з колегами та домовилися утворити асоціацію Наукових товариств вузів м. Києва, а також Форум, на який приїхали молоді вчені з усієї України, Європи, молоді політики та практики. Найбільше запам’ятався виступ мера міста Бровари Ігоря Сапожка, який наголосив на необхідності створення рад бізнесменів та духовної ради в місті, щоб всім разом працювати над розв’язанням проблем міста. Саме це лежало в основі реформації в Європі і формування міцних економік: люди після недільної Служби Божої збиралися, обговорювали, як їм далі жити, пропонували ідеї та впроваджували їх, не чекаючи, що держава-патрон все вирішить за них… Студенти були вражені цими «європейськими поглядами» і досі цитують мера.

Зазначу, що в Броварах є цікавий досвід функціонування ГО «Духовність», в яку входять усі священнослужителі міста, голови управління освіти, культури та інших відділів міської ради, яку очолює заступник мера з соціальних та гуманітарних питань. За ініціативою такого об’єднання наше Наукове товариство стало співорганізатором науково-практичної конференції «Сильна родина — сильна Україна», яка зібрала 120 представників з семи країн світу, провідних юристів, лікарів, економістів, психологів, державних службовців. За її результатами в школах міста для старшокласників впроваджено курс А. Буковинського «Підготовка до сімейного життя», рекомендований МОН. Студенти також ініціювали викладання цього курсу в нашому університеті, оскільки вважають: «Нас 5 років вчать економіки, а як бути щасливим в особистому житті — ніхто не вчить. Ми не можемо бути щасливими лише завдяки кар’єрі. Для щастя потрібна міцна родина». Молоді науковці, більшість з яких не одружена, притримуються такої самої думки, вважаючи, що в сучасних умовах непросто створити сім’ю і побудувати кар’єру в науці.

Наразі готуємо круглий стіл «Подолати війну в собі» (допомога військовим при посттравматичному синдромі). Думаю, молоді науковці не повинні стояти осторонь найболючіших проблем нашої батьківщини, а шукати вихід зі складних ситуацій і робити усе можливе для процвітання України.

– Як Ви вважаєте, що найбільше перешкоджало Україні впродовж 24 років подолати низку важливих проблем, деякі з яких до останнього часу навіть поглиблювались — корупція, розкрадання державних ресурсів на різних рівнях влади, зубожіння значної частини народу та багато інших? Чи можливо їх подолати?

Думаю, однією з головних причин невдачі реформ в Україні є низький рівень духовності і відсутність у значної частини суспільства моральних цінностей та етичних принципів. За 70 років насаджування атеїзму і матеріалізму люди втратили віру в Бога і перестали дотримуватися Його заповідей. Красти, казати неправду не вважається негідним вчинком, а, навпаки — досягненням, «вмінням жити»! Це те, з чим я стикаюсь щодня, викладаючи дисципліну «Аудит». Студенти кажуть: «От як нам дотриматися в практичній діяльності основного принципу етики аудитора — незалежності, чесності, коли скрізь подвійна бухгалтерія? Куди не глянь, всюди працює корупція — фінансова чи родинна. Винен президент…». А я їм відповідаю: «Треба починати з себе, переосмислення свого життя і власної місії у професії. Президент за себе нестиме відповідальність, а ви — за себе…»

– Яке значення, на Ваш погляд, має духовність та патріотизм для викладача, науковця і студента? Чого часто не вистачає в площині власне духовного виховання, що важливе упускають в навчальному процесі багатьох вишів України?

Наприклад, у нашому виші неформально вважається, що не личить науковцям дбати про духовність. «Релігія і наука — несумісні», — вважають пострадянські викладачі. Коли я писала монографію і досліджувала вплив світогляду населення на формування бізнесових структур і типів управління в них, старші вчені не дозволили мені публікувати ці дослідження: «Ти хочеш скандалів? Духовність залиши для церкви, а наука хай буде для науки». Думаю, в тому й біда, що ми забули чи не хотіли подбати про душі. А людський фактор, цінності та мислення людини — найважливіші. Розумію, що кажу зараз надто відверто, однак це мій біль, про який не можу мовчати. Наслідок — спустошені душі студентів і викладачів, травмовані відсутністю цінностей, розпустою, корупцією та підлабузництвом (які процвітають там, де ігнорують засадничі християнські цінності).

Хочу поділитися приємним досвідом співпраці зі студентами, який характеризує важливість формування моральних принципів та переконань у молоді. Членів нашого наукового товариства було запрошено на зустріч з М. Саакашвілі. Я не ідеалізую його, однак для мене і студентів він є прикладом того, як людина у 35 років стала президентом і кардинально змінила свою країну. Через певний період часу перед цими студентами стояв вибір: піддатися сильному тиску і корупційним схемам чи ні. Ті, що відвідали лекцію екс-президента і були вражені його вірністю принципам, продемонстрували переконання у потребі боротьби з корупцією та створенні нової країни і не піддалися тиску. Я знаю, чого це їм коштувало. Я вдячна їм… А інші стали учасниками незаконних схем і підкилимних ігор. Я плакала, коли читала листи від тих, хто не здався: «Ольго Анатоліївно, ми вдячні, що вплинули на формування нас як особистостей». Це те, заради чого варто жити і чому я в університеті. Це моя професія та місія перед Богом і людьми — сіяти вічні цінності у душах молоді.

– Як оцінюєте новий ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність» та його вплив на розвиток науки в Україні?

Дуже рада, що в Україні настав такий період, коли враховуються і права, і думки молодих учених. Нещодавно у складі Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки брала участь у слуханнях у Парламенті та круглих столах, присвячених новому закону.

Найбільшим позитивом вважаю започаткування реального діалогу між органами влади, представниками Верховної ради України, Міністерства освіти і науки України та Радою молодих учених. Під час розгляду проблем було враховано погляди представників Ради молодих учених. Це справді демократія, що дає добру надію на майбутнє.

Було запропоновано шляхи демонополізації молодої науки: створення рад молодих вчених в університетах, організація наукових ліцеїв, поглиблення співпраці молодих науковців і дітей над розробленням наукових проектів.

Печально, що сучасний стан молодої науки в Україні — жебрацький. Нема гідного фінансування з боку держави, що свідчить про її незацікавленість в інтелектуальному розвитку народу. Однак, на мою думку, все починається з духовних цінностей. Тому вкрай важливо дбати про піднесення духовності серед школярів, молоді, зокрема молодих учених. Що ми зараз посіємо, то і зберемо — від нас залежить, якою буде Україна через 20 років.

– Розкажіть про досвід співпраці Наукового товариства під Вашим керівництвом із зарубіжними установами. Які відмінності є в роботі молодіжних наукових організацій в Європі та Україні? Що варто змінювати в організації діяльності наукових товариств у нашій державі?

Одним з найважливіших напрямів виходу України з кризи вважаю тісну співпрацю з європейськими університетами та університетами країн, які пройшли пострадянське реформування на шляху до ЄС.

Я свого часу побувала у Грузії і була вражена результатами реформ М. Саакашвілі. Просто не вірила власним очам, що в пострадянській країні це реально — впроваджувати конкретні заходи і спостерігати позитивні зміни, що відбулись у грузинських вишах: відсутність корупції, англомовність викладачів і студентів, публікація статей у країнах ЄС, участь в європейських наукових конференціях, тісна співпраця з європейськими вченими. Тому ми підписали договір про співпрацю з Державним Тбіліським університетом ім. І. Джавахішвілі, який започаткував не лише нашу співпрацю, а й міцну дружбу. У Грузії є певний шарм: починаєш дружити з однією людиною й автоматично всі її друзі стають твоїми… Грузини дуже задушевні, усе сприймають серцем, і це, як магніт, притягує і сприяє спілкуванню та встановленню довіри.

На одній із конференцій моя грузинська подруга познайомила мене з партнерами з Німеччини, котрі дуже допомагали їм у розробленні та реалізації реформ, упровадженні програм подвійних дипломів, проведенні спільних семінарів. До цього у мене не було досвіду спілкування з європейськими вченими і я дещо хвилювалася, однак у присутності грузинських друзів вийшла тепла дружня розмова про можливості співпраці, в результаті якої ми потоваришували і підписали договір про співпрацю з Бременським університетом. Наразі досліджуємо німецькі освітні програми і методики викладання та процес наукових досліджень. На власному досвіді переконалася, що дуже важливо (і приємно) розширювати свій світогляд, пізнаючи нове, вивчаючи англійську мову, ознайомлюючись з європейською культурою і спілкуючись з колегами. Раджу всім шукати однодумців і розпочинати наукове і освітянське партнерство!

Разом з німцями та науковими товариствами університетів м. Києва ми організували Форум молодих вчених «Наука. Освіта. Економіка. Інтеграція для сталого розвитку». Це був надзвичайно захопливий процес: улітку молоді вчені університетів м. Києва щотижня збирались на каву в центрі Києва і розробляли проект та ідеї Форуму. Ми ділилися досвідом роботи в науці й освіті щиро, відкрито, і це важливіше за тисячі статей та телепередач, ці знання безцінні!

Тематикою форуму зацікавились молоді вчені зі Словаччини, які приїхали до нас, і наразі ми тісно співпрацюємо, досліджуючи досвід їхньої країни.

Зазначу, що ні в Грузії, ні в Німеччині, ні в Словенії немає офіційно створених наукових товариств при університетах. Вони вражені, що ми добровільно об’єднуємося… Однак у нас іншого виходу немає. Це єдиний шанс і велика сила для молодих учених на шляху деолігархізації науки й освіти в Україні. Причому хочу наголосити: сила не у формальних стосунках, а в дружбі…

– Які чинники, на Ваш погляд, найбільше заохочують молодих учених пов’язувати своє майбутнє з науковою діяльністю, а які перешкоджають цьому?

На мою думку, серед чинників, які спонукають молодих людей обирати науковий шлях, насамперед є: приклад Вчителя, цікаве коло спілкування, університетське життя, інтелектуальний розвиток, удосконалення мистецтва спілкування з людьми, для хлопців — відтермінування служби в армії.

Найбільше перешкоджає приходу молоді в науку низьке фінансування або його відсутність, тиск старших пострадянських викладачів з комуністичними переконаннями, олігархізація науки, інтриги в педагогічних колективах, відсутність демократії і диктатура керівництва. Все може бути дуже красивим зовні, однак «гнилим» всередині. Тому багато аспірантів і молодих викладачів покидають науку та йдуть у бізнес.

Романенко Ольга – канд. екон. наук, доцент,

голова Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених

Київського національного торговельно-економічного університету