ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

У День пам’яті жертв Голодомору 23 листопада по всій Україні відбудуться скорботні заходи. Рада молодих вчених ІНЕМ солідаризується з Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні, учасники якого закликають усіх людей доброї волі, всіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 23 листопада о 16-й годині запалити свічку пам’яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору.

Також необхідно пам’ятати ще про одну важливу дату –  1 грудня, день коли у 1991р. відбувся всенародний референдум, на якому було підтримано проголошення незалежності нашої держави.

За здобуття незалежності України наш народ боровся упродовж багатьох століть. У цій героїчній і часто трагічній боротьбі загинули мільйони українців – одні полягли зі зброєю в руках у бою з жорстокими і цинічними загарбниками, нащадки яких і сьогодні хочуть маніпулювати історичною правдою, інших окупанти знищували фізично або морально за те, що вони збагачували надбання української нації у сфері культури, науки, освіти,  сприяючи духовному розвитку українського народу, а ще інших морили штучно створеним голодомором, нищили масовими засланнями до Сибіру, звідки багато так і не повернулося, нелюдськими катуваннями в тюрмах і концентраційних таборах, масовими розстрілами невинних мирних жителів лише за те, що ідентифікували себе українцями, були носіями української культури, вірили в Бога та прагнули незалежності своєї держави. У багатовіковій історії здобуття незалежності України є дуже багато героїчних подвигів відважних синів і дочок українського народу, пам'ять про яких ніколи не повинна згаснути. Якщо б не їхня самопожертва в боротьбі за нашу волю, то Україна вже давно була б стерта з карти світу. 

Однак боротьба не завершилась, а здобуту незалежність України необхідно захищати та зміцнювати у різних сферах суспільного життя. Сьогодні відбувається шалена й брудна інформаційна війна з боку колишніх країн-загарбників, які мали б визнати свої жахливі злочини і взяти відповідальність за них, а не замовчувати або ж викривляти історичну правду, робити винними людей, які зі зброєю в руках на своїй рідній землі захищали своїх батьків, дружин і дітей від знущань та смерті. На жаль, і нині ми спостерігаємо дискримінаційну й некоректну позицію деяких представників влади та окремих шовіністичних політичних сил цих країн, а також сучасних яничарів в Україні. Тому кожен з нас, в міру власних можливостей, повинен своїми діями сприяти розвитку нашої держави і, відповідно, зміцненню її незалежності, своїм особистим прикладом заохочувати до цього процесу інших. І якщо ми виявимо єдність і солідарність українського народу від заходу до сходу і від півночі до півдня України, а також української діаспори, то зможемо нарешті подолати несправедливість, відчути себе захищеними та щасливими у своїй країні, зайняти гідне місце у світовій спільноті. 

А щоб відчути атмосферу минулого століття і хоч краплю того болю й відваги, з якими народжувались, жили і гинули люди, для яких Україна була всім, думка про яку змушувала протистояти безжалісним тоталітарним режимам, пропоную переглянути, зокрема, декілька фільмів видатного українського режисера Олеся Янчука, а саме: «Жовтий князь»; «Владика Андрей»; «Нескорений»; «Залізна сотня»; «Атентат – Осіннє вбивство у Мюнхені», а також інші фільми: «Вінчання зі смертю» (режисер М. Мащенко), «Сад Гетсиманський» (режисер Р. Синько) …

З повагою, головний редактор Чубай Володимир Миколайович