БОБАЛО Ю. Я.: «ПОЛІТЕХНІКА − ЦЕ МІЙ ВИШ, ЦЕ МОЯ РОДИНА, ЦЕ ТЕ, ЗА ЩО Я ВІДПОВІДАЮ НЕЗАЛЕЖНО ВІД ПОСАДИ»

Бобало Юрій Ярославович − ректор Національного університету «Львівська політехніка», доктор технічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, Голова Ради ректорів вищих навчальних закладів Львівського регіону.

Юрію Ярославовичу, розка-жіть, будь ласка, про Ваш шлях молодого вченого. Як Ви прийшли в науку, чи зі студентських років готували себе до наукової діяльності?

Мій шлях в науку був складним. Після закінчення школи я працював, три роки служив в армії, потім ще один рік працював, аж тоді, через п’ять років після школи, я вступив у Львівську політехніку. Закінчивши нав-чання, працював завідувачем навчальної лабораторії, асистентом, потім вступив до цільової аспірантури Московського авіа-ційного інституту, захистив дисертацію. Отже, майже все моє життя пов’язане з університетом «Львівська політехніка».

Національний університет «Львівська політехніка» займає провідні позиції у національних рейтингах вишів, є добре відомий вітчизняним та закордонним партнерам у науковій сфері, його випускників цінують роботодавці України і багатьох провідних країн світу. Які найважливіші досягнення в діяльності Національного університету «Львівська політехніка» за останні роки Ви б відзначили? Які напрями розвитку університету вважаєте пріоритетними?

 Університет без науки − це профтехучилище. Якщо в університеті не провадиться наукова діяльність, а викладачі не займаються серйозною науковою роботою, то значить не можуть на високому професійному рівні читати лекції студентам, тому що основу лекційного матеріалу мають становити саме результати їхніх наукових досліджень. У нас в університеті працює потужний науковий склад, є науково-дослідні інститути, наукові відділи та лабораторії. Серед останніх наукових досягнень треба згадати роботу доктора технічних наук, професора Большакової І.А., яка працювала над розробкою окремих частин колайдера, що був розроблений у Франції і вже функціонує. Вагомі здобутки Львівської політехніки у космічній галузі − ми брали участь у створенні супутника для Єгипту, долучалися до створення супутників «Січ-1», «Січ-2». Ми також співпрацюємо з Тайванем, з Токійським університетом над розробленням тканини на сонячних батареях, тобто тканина відіграє роль сонячної батареї, і костюми, пошиті з такої тканини, обігрівають людину за допомогою акумульованої сонячної енергії. Також суперконденсатор, який розробляється у Львівській політехніці, можна застосовувати і в батарейках, і у великих акумуляторах, ємність якого набагато вища, ніж розрекламованих батарейок зі збільшеним ресурсом використання. На жаль, матеріально-технічна база Львівської політехніки не дає можливості брати участь у багатьох розробках, тому наші вчені часто виїжджають за кордон (у Німеччину, Францію, Польщу), де проводять дослідження на сучасній техніці і отримують бажані результати. Я сподіваюся, що таке становище зміниться у зв’язку зі зміною ситуації в Україні, що університети матимуть змогу закуповувати обладнання і проводити на ньому найсучасніші дослідження.  

Які конкурентні переваги університету, який Ви очолюєте, для студентів і роботодавців, науковців та партнерів вишу у сфері освіти та науки?

Насамперед це імідж Львівської політехніки, який формувався не одне десятиліття і дає певні переваги під час набору студентів. Студенти сьогодні обізнані і подають документи в ті університети, які мають добрі традиції, відповідний імідж − це і освіта, і наука, і організація студентського життя.

Як вплинуло на розвиток університету надання йому статусу дослідницького і які результати цього можна спостерігати вже сьогодні? 

Ми перші в Україні отримали статус дослідницького університету 2009 року. Конкретних результатів − тих, які записані у постанові Кабінету Міністрів України, коли створювався дослідницький університет, ми поки що не маємо. Однак у новому законі «Про вищу освіту» закладені деякі преференції, які можуть і, сподіваємося, будуть мати дослідницькі університети − це формування державного замовлення; право ухвалення остаточних рішень про присудження наукових ступенів і надання вчених звань (доктор наук, професор, кандидат наук, доцент), які не треба буде затверджувати у Міністерстві освіти і науки України; фінансування наукових розробок. 

За  останнє  десятиліття в Україні різко зріс рівень «інтелектуальної еміграції». Від-сутність перспектив кар’єрного росту, достатнього фінансування науково-дослідних робіт, можливості реалізації прогресивних та масштабних наукових проектів спонукає молодих науковців шукати кращих умов праці і життя за межами рідної країни. Чи підтримує Львівська політехніка зв'язок з випускниками, які працюють в закордонних установах? 

Багато перспективних молодих науковців, які закінчили у Львівській політехніці аспірантуру, докторантуру, захистили дисертацію, працюють за кордоном. Ми не забороняємо нашим викладачам читати лекції та проводити заняття в іноземних державах, вони мають на це право і використовують його. Звичайно, ми намагаємося підтримувати зв'язок з тими нашими випускниками, які працюють у закордонних вишах. Вони допомагають нам і літературою, і статтями, і, по змозі, обладнанням, і головне − вони є нашими донорами у використанні найсучаснішого обладнання за кордоном.

У своїй діяльності Ви багато уваги надаєте не лише науковому, а й культурно-просвітницькому розвитку як студентів, так і працівників вишу, сприяючи проведенню культурно-мистецьких заходів,  просвітницькій діяльності, організації зустрічей з видатними особистостями України і світу, налагодженню тісної співпраці з українською діаспорою, під-тримуючи спортивні заходи та художню самодіяльність працівників і студентів університету. Розкажіть, будь ласка, про цей напрям діяльності.  

Я вважаю, що це є важливо і потрібно як викладачам, так і студентам, і це потрібно для іміджу Львівської політехніки. Багато наших заходів є відомі не тільки в Україні, а й за її межами, отже вони − це наша історія, наш імідж. Мені дуже приємно, що ці заходи проводять працівники вишу, які зацікавлені в них так само, як і я.

Що, на Вашу думку, є ключовим у розвитку громадянського суспільства і які перешкоди  стоять перед кожним з нас на цьому шляху?

Перешкоди у нас самих, у нашому менталітеті. Якщо вчений пише статтю, пише рецензію на цю статтю, а інший вчений, не читаючи ні статті, ні рецензії, підписує, то це вже є непорядок. Але ми так звикли, що от, мовляв, підійшов до мене знайомий чи колега, як не підписати? Нам треба міняти своє ставлення до багатьох важливих речей, щоб кожен на своєму робочому місці дбав про розвиток нау-ки та освіти в Україні, про імідж кожного науковця. 

Щодо засад творення громадянського суспільства, то визначальною має бути відповідальність за державу, за структуру, в якій ми працюємо, за наші щоденні вчинки. Тільки тоді ми можемо побудувати незалежну успішну державу.

Як Вам, перебуваючи на високих посадах,  вдається організувати свій час, щоб вчасно і якісно виконувати свої обов’язки і що додає сил для професійної діяльності? Що найбільше цінуєте в житті та в людях?

Я був, є і буду політехніком, хоч би на якій посаді перебував. І думаю, що найкращим стимулом до роботи є відчуття відповідальності за університет, за його імідж і, відповідно, за свій авторитет. Найбільше ціную порядність і професійність, це найголовніше. Якщо людина порядна і професійна, то вона не дозволить собі зробити щось таке, що не йде на користь справі.

Які поради Ви б дали молодим ученим України, щоб досягти вагомих результатів у науковій діяльності?  

Ніколи нічого не боятися, це головне. Не боятися труднощів, бо вони були, є і будуть завжди. Треба просто намагатися сумлінно працювати на своєму місці. Я, наприклад, коли закінчував університет, не ставив перед собою якоїсь особливої мети, просто працював. І це те, чого може досягти кожен. Політехніка − це мій виш, це моя родина, це те, за що я відповідаю незалежно від посади.

Розмову вів Чубай В. М.