СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

(До 40 днів після масового розстрілу мирних демонстрантів)

…Невеличка сумка за плечима, теплий одяг, трохи грошей і гаряче серце…

– Мамо, не плач, я повернуся…

…Треба обов’язково придумати як прикрити груди, голову та ноги. Швидше б вирушити…мене там чекають брати і сестри, вони захищають народ, а я тут…Там горить вогонь, лунають дивні звуки пострілів, моїх братів кудись несуть, кладуть на холодний зимовий бетон… їм холодно…

– Мамо, не плач…скоро зустрінемось…

…Я мушу бути там, там мене чекають, мене туди кличе серце. Мою країну підпалюють, нищать, а брати мої лежать на землі, їм закривають очі, співають пісні, а вони не рухаються…сплять…

– Мамо, коли прийде батько, скажи, щоб обов’язково приймав ліки і не хвилювався. Я полагодив його улюблений годинник. Відтепер він іде!

…Взяти ліки в сумку, їжі трохи, теплий одяг…роздати побратимам, щоб тепліше було, щоб здорові були – найголовніше. Ніби все…треба бігти…треба швидше приїхати. Буду стояти там до кінця. Вернуся з перемогою, або зовсім не …

– Мамо, поцілуй Зорянку, як прокинеться. Скажи, що братик привезе щось гарне, нехай тільки слухняна буде! І ще одне, мамо, я тебе дуже сильно люблю. Ти виховала мене в любові, тому я їду, щоб сестричка жила в прекрасній країні, щоб ви з татком нарешті купили омріяний автомобіль…

…Господи, допомагай моїм рідним, поки мене не буде поруч. Допоможи їм терпеливо зносити всі випробування…поки мене не буде…

– Мамо, не плач…

Молоді хлопці, мужні чоловіки та навіть старенькі дідусі збираються з усіх усюд захищати свою країну… на війну. Так, саме на війну. Це не опис 1914-1918 років, це не події 1939-1945 років, це 2014 рік. Здавалося, усе пережили, усе перебороли і вибороли. Здавалося, в далекому минулому залишилися звуки страшних пострілів і тисячі невинних жертв. Здавалося!

Ще зовсім недавно, роздумуючи про сучасну молодь, історики, викладачі, вчителі і прості громадяни країни скептично ставилися до їхнього патріотичного духу. Ветерани з похиленими головами стояли на урочистостях, згадуючи ті страшні часи. Для кого вони вибороли країну? Чи достойні внуки виросли на многостраждальній землі? Достойні! Козацькому роду нема переводу! Кров предків закипіла в молоденьких серцях, ожила, відновилася і понесла своїх дітей на лоно вогню, на лоно істини і правди!

Противник переходить межу, безжалісно тисне на гачок і на святу землю падають невинні люди з гарячими серцями та душами. Здається, що земля здригається від кожного падіння такої Людини. Брат на брата? Ви так гадаєте? Збоку вже чатують голодні собаки, які сплять і бачать виборену кров’ю українців землю у своїх лапах, хочуть пити цю кров і, сп’янілими від насолоди, танцювати на кістках Героїв. Що ж робити? Стріляти? Для чого стріляти в уже мертві серця? Для чого губити уже пропащі душі? Бог їм суддя!

Україна плакала, люди задурманені горем сунули по темних вулицях. «Це сон!» − повторював собі кожен. Але ні…ось їхні тіла. Привезли до рідного дому і поклали перед Богом. Найблагородніша смерть, найсвятіша і найправедніша. Україна завмерла від важкого удару, приголомшено затремтіла і заплакала. Заплакала очима матерів і батьків, заплакала оченятами маленьких дітей, заплакала гірко і жалісно…Ще не затягнулися старі рани, як уже свіжі, кроваві й болючі. Зранене горем серце стискають брудними, чужими руками…Що робити? Одна надія на Бога і славних українських відчайдушних Героїв! Недаремно Шевченко заповів нам прометеєве серце, яке оживає і відроджується. Ми разом до кінця, до останнього подиху! Звуки гімну України тепер творять незбагненні речі. Це не просто пісня – це відповіді на всі запитання. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду»!

Відламали…відгризли від України шматок землі…хочуть ще − ненаситні. Радіють, співають, веселяться… «Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине − Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти» (Т.Шевченко).

… тепер душа моя стоїть на сторожі. Разом зі всією сотнею, ми станемо покровителями рідної держави. Ніколи не смійте казати, що марно поклали життя свої, що марно впали на землю і востаннє поцілували її. Тепер солодко спимо в обіймах рідної неньки. Ми будемо жити вічно для вас і жодна зрадницька куля не проб’є чистого серця … з нами Бог!

– Мамо, не плач… вибач, що не дотримав слова…бережи себе і тата… Сестричку перепроси, що не привіз нічого…хоча ні, привіз…НАДІЮ…

P.S. Майдан став моделлю майбутнього суспільства і водночас школою для кожного свідомого українця. В основі Майдану – Людина, гідність і права якої були зневажені. І саме палка Віра стала його фундаментом. Саме Майдан навчив вірити, надіятися, співчувати, любити по-справжньому, а основне – молитися.

Майдан став ще однією Хресною дорогою, яку пройшла Україна, щоб відродитися ціною життя своїх дорогих дітей. І сьогодні кожен з нас повинен поставити собі питання: де був я, коли мою рідну землю розпинали? Де був я, коли мої брати власні груди підставляли, щоб ми й надалі могли радіти кожному новому дню на вільній землі? Де був я, коли моїм землякам потрібен був теплий одяг і гарячий чай? Де був я, коли Україна кожного вечора о девятій годині падала на коліна і з гарячою молитвою на устах просила у Господа спокою і миру? Якщо ти ніяким чином не долучився до цього, то не маєш права судити і нарікати на владу. І тепер перед черговими президентськими виборами не допустімо сценарію виборів 2010 року. Не продаваймо свого голосу, адже хтось отримав двісті гривень за нього, а хтось ціною власного життя виправляє його помилку.

Україна сьогодні перебуває у жалобі за загиблими Героями Майдану! Молімося щиро за них і за тих, хто залишилися живими, захищаючи мене, тебе і весь свій народ від зрадників і злочинців! Слава їхня вічна, кров їхня свята, бо немає більшої любові на світі, як любов до людей, за яких віддаєш своє життя! Вічна пам’ять героям!

Майдан сколихнув світ, показав, якою ми є сильною нацією, став особистим барометром кожного українця, навчив багато, а головне – ЖИТИ СЕРЦЕМ!!!

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

 Мельник Наталія Володимирівна