fbpx

ІСТОРИЧНА ПРАВДА ТА ІСТОРИЧНА МІФОЛОГІЯ: ЕТНОГЕНЕЗ УКРАЇНЦІВ І РОСІЯН

Я протестую – отже, я існую.

                                                А. Камю

З цієї формули, як писала О. Пахльовська, починається громадянська свідомість кожного європейця. Такий протест в умовах пострадянського суспільства є конче потрібний, бо лише критичний розум здатен боронити здобуте й будувати нове, відкидаючи рудименти старого й віджилого. Історія України завжди була не тільки об’єктом наукового дослідження, а й предметом різноманітних спекуляцій та політичної боротьби. Отже, некритичне сприйняття нашої історії, яку попередні покоління вивчали з радянських підручників, тобто в ідеологічно спотвореному вигляді, написана на догоду загарбникам, не дасть можливості подолати бар’єрів вчорашнього дня і стати гідними громадянами. З огляду на це, виникає потреба переглянути й уточнити свою історію, спираючись на достовірні історичні факти та події.

Слов’янська єдність. Її активно експлуатують російські націоналісти, вважаючи, що це незаперечний аргумент, коли треба довести спорідненість «братніх народів». Як доводить історія, етнічні субстрати на основі яких формувалися російська та українська нація, помітно відрізнялися. Російський етнос формувався переважно на фіно-угорській етнічній основі. Щоб хтось не подумав, що це антиросійські тези українських націоналістів, варто звернутися до досліджень російського археолога О. Уварова (походив із графської родини, яка вірою і правдою служила Російській державі, батько обіймав посаду міністра народної освіти, тобто запідозрити в якійсь антиросійськості цього археолога нема жодних підстав). О. Уваров провівши широкомасштабні археологічні розкопки на теренах тодішніх Московської, Тверської, Новгородської, Костромської, Ярославської та Володимирської губерній, стверджував, що ці землі в період середньовіччя населяв фіно-угорський етнос меря. Низка топонімів регіону мають фіно-угорське походження (Кульза, Лахость, Каргаш, Рахма, Тюмба та ін.). У побутовому та культурному аспектах, а також антропологічно фіно-угорський народ меря помітно відрізнявся від слов’янських племен. Можна навести численні висловлювання російських вчених про те, що саме фіно-угорські народи (меря, чудь, мурома, весь) були етнічним ядром російської нації. Такої думки дотримувався і один з найавторитетніших російських учених В. Ключевський: «Фінські племена були споконвічними мешканцями в самому центрі нинішньої Великоросії». Видатний російський лінгвіст та етнограф М. Трубецкой стверджував, що народний костюм росіян є швидше не слов’янським, а фіно-угорським, адже у російсько-фінському костюмі є кілька спільних рис (лапті, косоворотки, жіночий убір голови), які невідомі слов’янам. Крім того, вчений вказував на неслов’янську п’ятитонову гаму народних російських пісень і деякі неслов’янські риси ознаки фольклору відсутність русального циклу, колядок та ін.

Фіно-угорські етноси зазнавали сильних іноетнічних впливів, найпотужнішим з яких виявився слов’янський чи то руський. Протягом багатьох століть відбувалася своєрідна «русифікація» (вплив Русі) фіно-угорського етносу. Землі, де формувався цей етнос не були слов’янськими.  Майже до ХV ст. вони не трактуються як Русь. Для їхнього позначення в писемних джерелах використовувався термін Залісся (між Руссю та цим регіоном були непрохідні Брянські ліси, звідси й назва). Політичним центром Залісся з ХІV ст. стала Москва. Відтоді край почали називати Московією на відміну від Русі. У писемних пам’ятках того часу (і руських, і європейських) чітко розрізняли Русь та Московію. Отже, теорія про «Київську Русь колиску трьох братніх народів» не має нічого спільного з історичною правдою. У літописах послідовно стверджується, що Руссю є виключно територія сучасної Центральної й Північної, а з кінця ХІІ ст. і Західної України. До речі, терміни «Київська Русь», «Московська Русь» вчені вважають кабінетним винаходом істориків ХІХ ст., адже Русь була усім відомим могутнім державним утворенням, яке не потребувало ще якогось уточнення.

Про «старшого брата», який з’явився на світ на декілька століть пізніше. За часів існування держави Київської Русі про Московську державу не було навіть згадки. Київ довгий час не мав безпосередніх контактів із Заліссям, яке було малопривабливим для київських князів (суворий клімат, напівдикі фінські племена). Московське князівство як улус Золотої Орди засновано ханом Менгу-Тімуром тільки 1277 р. (До цього часу Русь існувала вже понад 300 р.). З кінця ХІІІ до початку ХVІІІ ст. народ цієї землі називали московитами.

На думку дослідників, православна церква відіграла помітну роль у слов’янізації Залісся, адже використовувала у богослужінні церковнослов’янську мову (тому не дивно, що в російській мові так багато церковнослов’янізмів).

Розуміння своєї руськості зростало в московських правителів у міру того, як вдавалося їм приєднати нові території, заселені переважно слов’янами. Спочатку це були Новгородська та Псковська землі (ХV ст.), потім Смоленська (ХVІ ст.), українські та білоруські (ХVІІ—ХVІІІ ст.). Це сприяло слов’янізації та «русифікації» Московії. Зрештою, Петро І проголосив Російську імперію, використавши термін «Росія», яким греки позначали Русь (це був урочистий синонім Русі, який вживали у творах «високого стилю» віршах, промовах, проповідях). За Петра І та Катерини ІІ в Росії здійснили широкомасштабну програму «переписування історії», вилучення й фальсифікації документів, метою яких стало створення міфу, що самодержавна Росія є спадкоємцем колишньої княжої Русі з центром у Києві.

Література:

1. Дашкевич Я. Як Московія привласнила історію Київської Русі // Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди / За заг. ред. Л. Івшиної. – К.: ПрАТ «Українська прес-група», 2011. – С.292; 2. Кралюк П. Москва сльозам не вірить, або Чи є росіяни слов’янами? // Там само. – С.312–319; 3. Палій О. День народження країни // Там само. – С. 161; 4. Наконечний Є. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями. – Львів, 2001. 

Підготувала Чубай У. Р.

X
X