ПРИЄДНАННЯ КРИМУ ДО УРСР 1954 Р.: МІФИ ТА ФАКТИ

Зважаючи на актуальність кримського питання в наш час і часте спекулювання на цю тему в проросійських ЗМІ, вважаємо за потрібне звернутися до історичних фактів, наведених у працях авторитетних учених, зокрема у статті «Чи став би Крим «орденом на грудях планети», якби не українські мозолі?» Голови Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка П. Вольвача, про які не завжди знають і майже ніколи не згадують охочі завзято оспорювати історичне право України на Крим та порушувати «вопрос» легітимності акту передачі Криму до складу України. Отже, чи був це «подарунок» Хрущова, а чи вимушена необхідність, зумовлена потребою порятунку Криму, спустошеного та знелюдненого внаслідок війни та депортації населення? Адже навіть урожай зернових 1944 р. нікому було збирати, і для цього були залучені солдати Окремої Приморської армії, які брали участь у звільненні кримського півострова. Потім було вимушене переселення людей з Росії та України. Іще один факт: Крим було позбавлено статусу автономії та перетворено в заштатну російську область.  Підставою для цього рішення було те, що значна частина кримських татар вела збройну боротьбу проти Червоної Армії, а «…основная масса населения… Крымской АССР не оказывала противодействия этим предателям»…

У Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч.  За час війни населення півострова зменшилося вдвічі і до травня 1944 р. становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося 500 тисяч, тобто усіх повоєнних мешканців Криму можна було вмістити на територіях сучасного Сімферополя та Феодосії. Глибока криза охопила усі галузі промисловості, сільського господарства та соціальну сферу. Важко повірити, що наприкінці 1953 року у Криму було лише 3 хлібні магазини, 18 – м’ясопродуктових, 8 – молочних, 2 – тканин, 9 – взуттєвих. 

Отже, руйнування народного господарства внаслідок війни та недолугої політики РРФСР, що здійснювала масову депортацію кримськотатарського народу, греків, вірменів, болгар якраз напередодні закладання основ майбутнього врожаю, спричинило глибоку економічну кризу, яку обласне партійне керівництво не здатне було вирішити лише через поновлення трудових ресурсів регіону за рахунок переселенців з Росії. Перша хвиля переселенців до Криму з глибинних областей Росії не дала бажаних наслідків, адже уродженці лісистої Росії, незвиклі до гірської місцевості та специфічної землеробської культури, адаптувалися важко (сади, виноград, тютюн – усе це було новим для них, навіть кукурудзу російські переселенці вперше побачили в Криму). Ще тоді, коли Крим був у складі РРФСР, стало зрозуміло, що у цьому складному та примхливому природно-кліматичному регіоні можуть прижитися люди зі степовою землеробською культурою. «Крымская правда» за 1954 писала про прибуття в один з колгоспів Зуйського району 1952 р. (ще до передачі Криму Україні) 86-ти сімей українських селян з Чернігівщини, які мали відновити занедбане тваринництво, адже у колгоспі не вистачало приміщень для худоби, кормів, та й трудова дисципліна була дуже низькою. Уже через два роки кореспондент газети писав про створення нових світлих і теплих приміщень для худоби, функціонування підвісної дороги, автопоїлки, кормокухні та ін. Звичайно, не в кожне кримське село переселяли сотні українців, а тому не всюди спостерігалася така ідилічна картина.

Витоки рішення про передачу півострова УРСР слід шукати в надзвичайно складному економічному та соціальному становищі Криму, яке задокументоване у маловідомому документі – довідці під грифом «Секретно», де висвітлено справжній стан сільського господарства та глибоку занедбаність соціальної сфери Кримської області. Це рішення було породженням колективної думки вищого керівництва партії та уряду СРСР, тому твердження про «подарунок Хрущова» – не що інше, як фальсифікація історії. А правові аспекти передачі Криму УРСР достатньо вивчені як вітчизняними, так і міжнародними організаціями та визнані юридично бездоганними. За радянських часів ніхто не ставив під сумнів легітимність цього акту.

Офіційна радянська влада, звичайно, не визнавала справжньої причини перепідпорядкування Криму – повного економічного занепаду регіону, проблеми якого мала вирішувати виснажена війною Україна. У Кремлі добре розуміли, що для передачі Криму треба підготувати надійне ідеологічне підґрунтя. Проводилася ідеологічна робота, спрямована на формування громадської думки жителів Криму стосовно майбутньої події, у ЗМІ оспівувалася дружба двох братніх народів. Відповідним підґрунтям, яке якнайкраще вписувалося у контекст поставленого завдання, стало відзначення 300-ліття Переяславської ради, яке радянська пропаганда подавала як возз’єднання України з Росією. Грандіозні святкування з нагоди цього ювілею, організовані у Криму, водночас були і святкуванням офіційної передачі Криму Україні. Це «дарування», яке насправді було зроблено лише з прагматичною метою змусити Україну відроджувати вкрай занедбаний РРФСР Крим за рахунок зменшення капіталовкладень в інші українські регіони, скоро дало очікувані наслідки.

Уже в перше десятиліття після передачі півострова Україні спостерігалося швидке економічне піднесення всіх галузей виробництва. З 1953 по 1956 р. випуск валової продукції промисловості Криму зріс у 3,4 разу. Було збудовано 76 великих промислових об’єктів, 78 нових шкіл. Площу садів збільшилися у 3 рази, а виноградників у 9 разів. Відроджувалися промисловість, транспорт, сільське господарство (з 1956 р. перестали завозити городину, бо місцеві господарства вже самі забезпечували потреби жителів півострова). Для вирішення проблеми водопостачання було споруджено Північно-Кримський канал, створено 230 км Каховського водосховища і затоплено родючі землі у трьох областях уздовж Дніпра. Крим на 85 % залежить від цієї дарованої дніпровської води.

Отже, коштом значних ресурсозатрат та зусиль, економлячи на потребах своїх областей, Україна зробила вирішальний внесок у відбудову післявоєнного Криму, що і було головною метою «щедрого подарунку». Так що «орденом на грудях планети» Крим вже став у складі України.

                                                          

(Докладніше — див. статтю П. Вольвача «Чи став би Крим «орденом на грудях планети», якби не українські мозолі?», опубліковану у «Кримській Світлиці» від 14 та 28 лютого 1914 р.)