СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ

Василь Cтус в автобіографії, вміщеній у збірці «Зимові дерева» (Брюссель, 1970), писав про себе: «Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші…. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а − робив би коло землі. Ще зневажаю політиків. Ще − ціную здатність чесно померти. Це більше за версифікаційні вправи! Один з найкращих друзів − Сковорода».

Народився 1938 р. на Вінниччині у селянській сім’ї. У той час, коли тиск на заможних селян став нестерпним, Семен Стус (батько) знайшов роботу на хімзаводі м. Сталіна (Донецька). Родина перебралася на Донеччину, де минули дитинство та юність Василя. З дитячих років Василь Стус гостро відчував суперечність між життям реального Донбасу і традиційним укладом, якого дотримувалася його родина. Повоєнні роки були важкими − низька платня та небажання зректися релігійності і селянського родинного життя прирікали родину, яка не вписалася у соціальне середовище денаціоналізованого Донбасу, на бідування без жодних надій на життєвий успіх. Відтоді Василь свідомо формував себе як людину, потенційно здатну на вчинок. Якось він згадав, що ще в школі щодня влаштовував собі сповідь: що за день зробив доброго, що − злого. Уже в інститутські роки поет був готовий до відповідальності за кожне своє слово і кожен вчинок.

Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького педінституту (з червоним дипломом) Василь Стус працює вчителем на Кіровоградщині, потім − військова служба на Уралі. У 1963 р. переїхав до Києва, де успішно склав вступні іспити до аспірантури Інституту літератури. Проте згодом − відрахований з аспірантури за участь в акціях громадського протесту проти репресій у середовищі його колег. Тоді ж у видавництві «Молодь» «розсипано» вже готовий набір «Круговерті» − збірки ранніх творів поета. У цей період заробляє на життя, працюючи в історичному архіві, а потім − на різних чорних тимчасових роботах (на шахті, залізниці, будівництві, в котельні, метро). З 1966 по 1972 рр. − старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів.

У цей період створює збірку «Зимові дерева», яку, незважаючи на позитивні видавничі відгуки, в Україні не було видано (доля книжок вирішувалася не у видавництвах, а у відповідних органах), та все ж у машинописному варіанті вона поширювалася серед літературної молоді Києва. Знаючи англійську, німецьку, французьку мови, перекладає твори Й.В. Гете, Ф.Г. Лорки, Р.М. Рільке, готує літературознавчі дослідження про творчість П. Тичини, В. Свідзінського. Створює рукописну збірку «Веселий цвинтар» − образки сюрреалістичного танцю на цвинтарі нездійснених надій та ілюзій. Його не друкують. В. Стус займає активну громадянську позицію − пише відкриті листи до ЦК КПУ, Верховної Ради, КДБ з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму. Гостро виступає на похороні Алли Горської, звинувачуючи у вбивстві художниці представників КДБ.

Реакція не забарилася − 12 січня 1972 р. В. Стус був вперше заарештований. У слідчому ізоляторі провів 9 місяців, створивши у цей час збірку «Час творчості». Засуджений до 5-ти років позбавлення волі і 3-х років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду». Покарання відбував у мордовських та магаданських таборах.  З ув'язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином − значить бути рабом…».

1980 р. вдруге заарештований за головування в 1979−1980 рр. в українській групі сприяння виконанню Гельсинкських угод із захисту прав людини. Відмовився від призначеного йому адвоката В. Медведчука. Намагався сам здійснити свій захист, за що Стуса вивели із судової зали та зачитали вирок без нього: засуджений до 10 років табору особливого режиму і 5-ти років заслання. У таборах та на засланні поет створив близько 1000 віршів та 400 перекладів.

1985 р. В. Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури (за поданням німецького письменника Г. Бьолля). А він, на сором радянській системі, відбував друге ув’язнення як особливо небезпечний рецидивіст. Нема людини − нема проблеми, так вирішувалося питання десятків тисяч людських доль у країні Рад. У ніч із 3 на 4 вересня на сорок сьомому році життя він помер у карцері − на другий день «сухого» голодування.

В. Стус − почесний член англійського PEN-клубу (з 1978), лауреат премії «The Poetry International Aword» (Роттердам, 1982), Державної премії імені Т.Г. Шевченка (посмертно, 1991). Його твори були перекладені англійською, німецькою, французькою, португальською, польською, російською та ін. мовами.

Є. Сверстюк про В. Стуса писав: «Cам він поліг на покинутому, незахищеному полі чести. Майже так, як герої Крут… Тільки це був у нього не романтичний імпульс − це був свідомий вистражданий вибір мужа. Таких полеглих не оплакують: хоробрим віддають честь!»

Статтю підготувала Чубай У. Р.