Деякі аспекти управління діяльністю наукової установи: проблеми, шляхи їх подолання, зарубіжний досвід

Що буде в нашому найближчому майбутньому, коли Україна переможе?
Сьогодні в європейських державах-союзниках на різних рівнях відбуваються зустрічі, присвячені питанням відновлення держави після закінчення війни. Це шанс для нас з вами побудувати кращу країну для наших дітей. І якщо в бізнес-проєктах можна бути впевненим, міста відбудують, виникнуть нові робочі місця, багато людей перекваліфікується, то мене все ж турбує питання відновлення науки в Україні.

На жаль, і до початку війни в нас не було значних ресурсів заохотити молодь пов’язувати власне майбутнє з наукою, програми грантової підтримки тільки розпочинали свою роботу і кількості грантів було недостатньо. Зважаючи на об’єктивні причини, ситуація навряд чи поліпшиться в цьому напрямку. Однак помилкою буде зупинитися на початку.

Вихід один: якомога швидше інтегруватися в європейський науковий простір. Наукова діяльність установ повинна кардинально змінитися на вимогу часу, щоб вижити. Як це можна зробити?

Не претендуючи на всебічний розгляд окресленої теми, проте враховуючи  власний досвід управління, як і закордонний досвід, а також працюючи тривалий час у науковому інституті та університеті, поділюся думками стосовно деяких аспектів аналізованої проблеми.

Сьогодні я працюю у European Molecular Biological Laboratory (EMBL) – топовій науковій установи Євросоюзу. Як кажуть мої колеги, це Євросоюз, тільки серед науковців. Інститут заснований 27 країнами-членами EMBL, на 60 % фінансується Німеччиною і на 40 % іншими країнами. В EMBL працюють понад 110 незалежних дослідницьких груп і груп, які надають послуги в усьому спектрі молекулярної біології в шести центрах у Барселоні, Ґреноблі, Гамбурзі, Гайдельберзі, Кінгстоні і в Римі. Можливо, нема сенсу порівнювати можливості ЕМБЛ чи навіть звичайної наукової установи ЄС і наукового інституту в Україні. Однак деякий досвід ми можемо запозичити.

Насамперед кожні п’ять років упроваджується нова наукова програма, яка обов’язково охоплює п’ять місій: дослідження, послуги, навчання, передавання технологій та розвиток політики інституту. Кожен із цих пунктів може бути запозичений і адаптований в діяльності наукової установи в Україні.

Якщо з дослідженнями у нас усе зрозуміло, головне – зберегти наукові школи, які є сьогодні, то послуги – це місія, яка досі працює в Україні лише на власних контактах і домовленостях. Задумаймося, маючи один або два високовартісних прилади на країну, наукові інститути фактично не дають можливості працювати іншим ученим через брак коштів і спеціалістів. Однак чи могла б собі дозволити, наприклад, Німеччина, щоб прилад вартістю 1,5–2 млн євро працював раз або два на місяць? А Україна до цього часу може! Необхідні чіткі і прозорі правила для регулювання діяльності центрів колективного користування приладами. Кожен зацікавлений учений або компанія повинні мати можливість зв’язатися з таким центром і замовити необхідні їм вимірювання або дослідження. Навчання є окремою місією, задля якої ми працюємо. Якомога більше стажувань, програм обміну, короткострокових візитів, поглиблених курсів має бути саме для науковців. Неможливо рухатися вперед, коли ти прив’язаний до одного місця. Мобільність сприятиме розвитку. І йдеться не лише про закордонні відрядження, хоча вони, безумовно, в пріоритеті.

В Україні є успішні приклади передавання технологій,  у цьому напрямку працює багато наукових установ, але впевнена, що тут дуже не вистачає регулярних зустрічей науковців та інвесторів, венчурних фондів тощо. Треба шукати можливості для створення такого спілкування, також і поза межами України.

Такі програми розвитку формують чіткий вектор руху і дають змогу мислити амбітно, складати конкретні дорожні карти для досягнення мети.

По-друге, наука повинна стати перспективною і престижною для молоді! Тільки постійна робота на всіх рівнях у державі може змінити ставлення до науки в Україні. Необхідно впровадити конкурентні зарплати науковців та надати можливість придбати сучасне обладнання. Даремно чекати, що наука приноситиме шалений дохід державі і перестане бути дотаційною. Цього не станеться. Цього ще ніде не сталося. І вартість наукових досліджень сьогодні дуже висока. Але якщо ми хочемо розвиватися, зростати, потрібно інвестувати в науку. Кількість науковців за даними МОН у 2019 році становила 79 тисяч осіб, серед яких дослідників – 64,5 %. Крім того в Україні зберігається тенденція скорочення кількості дослідників – із 133,7 тис. осіб у 2010 р. до 51,4 тис. осіб у 2020 р. В Україні у 2020 р. лише 3 дослідники припадає у розрахунку на 1000 осіб зайнятого населення (у віці 15-70 років) [1; 2]. Тож знайти кошти на створення конкурентної заробітної плати науковцям не надто складне завдання. Розмір – це окреме питання, яке залежить від багатьох факторів, зокрема і вартості життя у країні. Однак заробітна плата науковця повинна покривати всі необхідні статті витрат і забезпечувати можливість працювати повноцінно, не шукаючи додаткових джерел фінансування, які потребують активної персональної присутності. Інформація про зарплати науковців в ЄС є загальнодоступною, і знайти цю інформацію нескладно. Зазначу лише, що сьогодні вона відрізняється від української приблизно в 7–10 разів, до війни – у 4-5, тож нас відкинуло назад майже удвічі.

По-третє, якщо забезпечено конкурентну заробітну плату, є сучасне обладнання, то можна активно інтегруватися в європейський науковий простір – це участь у конкурсах на отримання грантів, відвідування наукових конференцій, тренінгів, обмін ученими тощо. Проте фінансування має бути не тільки за рахунок держави або європейських грантів.

Вважаю, що всі вітчизняні компанії, які використовують у своїх виробництвах розроблені науковцями технології, можуть заснувати фонди грантової підтримки досліджень. Дослідження можуть бути спрямовані як на вирішення проблем фундаментальної науки, так і прикладної. Це дасть можливість компаніям надалі ефективно впроваджувати розробки, а науковцям – отримувати більш конкретні завдання і бути зацікавленими у своїй роботі.

Ще один аспект, який потребує змін (наголошую, за умови конкурентної заробітної плати науковця), це розподіл коштів під час отримання гранту. Це дуже просто і водночас дуже ефективно. Гранти йдуть на розвиток науки. Керівник проєктів або члени його команди отримують заробітну плату, яку не можна підвищити, маючи навіть 10 таких грантів. Але вони можуть поїхати на міжнародні конференції, закупити нове обладнання та профінансувати його обслуговування, прийняти чи відправити когось на стажування, розширити і поглибити дослідження, використовуючи послуги, що їх пропонують інші наукові установи. А ще дуже важливо, що є можливість доповнити штат учених спеціалістами з-за кордону, побудувавши команду міжнародного значення. Отже, ефективність роботи зростає у геометричній прогресії.

За таких умов зупиниться «відтік мізків» і почнеться розвиток науки в Україні.

І наприкінці звертаю увагу, що науковці повинні вчитися ефективного менеджменту в науці. Як і менеджери успішних компаній, вони мають навчатися та відповідати за розвиток та управління наукових інститутів. Сьогодні це неможливо без чіткої тенденції до збільшення молодих кадрів в управлінні, адже саме вони здатні розвивати науку, налагоджувати нові зв’язки і модернізувати діяльність наукових установ.

Діяльність наукових установ складно характеризувати в сучасних умовах. Іноді здається, що вона спрямована не на розвиток, а на знищення. Дуже часто рекомендації нереально втілити в життя і науково-дослідні установи втрачають рівень, а з ним і фінансування, тому криза посилюється. Без сумніву, необхідні реформи, оцінка, рекомендації, але головним повинен залишатися розвиток і рішуча підтримка наукових досліджень у країні. Звичайно, проблем є набагато більше, але і шляхи їх розв’язання точно існують. Сьогодні багато науковців працюють за кордоном, здобуваючи безцінний досвід, який вони згодом зможуть адаптувати в українських установах. У нас є всі інструменти для того, щоб вивести науку на інший рівень, і це потрібно зробити якомога швидше.

1. Наукова та науково-технічна діяльність в Україні у 2021 році: науково-аналітична доповідь / Т.В. Писаренко, Т.К. Куранда та ін. – К. : УкрІНТЕІ, 2022. – 93.
2. Стан науково-інноваційної діяльності в Україні у 2020 році: науково-аналітична записка [Електронний ресурс] / Т.В. Писаренко, Т.К. Куранда, Т.К. Кваша та ін. – К.: УкрІНТЕІ, 2021. – 39 с.

Декіна Світлана – д-р біологічних наук, старший дослідник Фізико-хімічного інституту ім. О.В. Богатського НАН України (м. Одеса), запрошений вчений в European Molecular Biological Laboratory (Гайдельберґ, Німеччина).

Всеукраїнський науково-аналітичний журнал “Наша перспектива” #36 / 2022 р.