Зірка Нобеля над Львовом-Lemberg-ом

Публікація відомого українського журналіста Віталія Абліцова про активну участь львівських науковців та громадських діячів у міжнародному інтелектуальному починанні, зініційованому на початку останнього століття минулого тисячоліття шведським підприємцем А. Нобелем.

Сподіваймося, що колись архівні потайники державних комор, високе призначення яких зберігати для майбутніх поколінь історичні документи, дадуть дослідникам можливість доповнити чи уточнити джерела, що нині відкривають початки українського та польського нобелівських рухів. А сьогоднішню публікацію про активну участь львівських науковців та громадських діячів у міжнародному інтелектуальному починанні, зініційованому на старті останнього cтоліття минулого тисячоліття шведським підприємцем А.Нобелем, розпочинаємо 1905 роком (нагадаємо, що перше вручення високих нагород відбулося 1901 року – тоді етнічні українські території були розділені між двома імперіями – Австро-Угорською і Російською; одним з піонерів міжнародного нобелівського руху став одесит соціолог Я.Новиков, котрий успішно 1901 року номінував на Нобелівську премію миру французького політеконома Ф.Пассі.

Науковці Лемберга, як іменувався в 1772–1918 роках Львів, зробили цей крок на 4 роки пізніше, але, як переконаємося, їхня подальша участь в міжнародному починанні у період 1901–1917 років була справді масовою: близько сотні імен, заходів, наукових контактів тому переконливий доказ. Для порівняння скажемо, що Київ, Одеса, Харків та Чернівці, разом взяті, мали до 1917 року лише близько двадцяти номінаторів). І, головне, львівські науковці та громадські діячі того часу посідали гідне місце на європейсь кому та світовому інтелектуальних видноколах. Це вкотре переконує, що, зокрема, ні імперські кордони, ні ідеологічні розбіжності не здатні гальмувати утвердження в міжнародній суспільній свідомості гуманістичних цінностей та ідеалів – на наше переконання, обгрунтованої запоруки не лише сьогоднішнього цивілізованого земного існування Людства, але й майбутнього.

Ще кілька зауважень-пояснень (їх вимушують зробити передусім деякі емоційні опоненти): автор зумисне вживає німецьку назву Львова – Lemberg (одне з дослівних трактувань – Глиняна гора) та замість понять «український», «Україна» – визначення «етнічні українські території». Давній Львів повернувся до складу України – прямої спадкоємиці Русі Київської, на початку ХХ століття (це був складний період нашої історії: в 1917–1920 роках проголошені Українська На- родна Республіка та Українська Держава, а після інкорпорації (насильницького приєднання) від 1922 виникла УРСР – автономне утворення у складі СРСР (від 1945 року, як член-засновник ООН, УРСР була юридично незалежною державою).

Також опоненти-українофоби твердять, що Одеса у 1901 році не була Україною, входила до так званого Півдня Росії (Російської імперії), отже і Я.Новиков згідно їх «принципів» не може визначатися як українець. Переконані, що це занадто складна проблема, але, очевидно, тут є над чим задуматися. Львів – Lemberg, Одеса (колишні Джінестра, Хаджибей) – місто північної сатрапії, Чернівці – тривалий час були австро-румунським містом… Справжня історія України буде написана лише у майбутньому, але впливати на вітчизняне суспільство й поширювати правдиві знання про події на території «від Сяну до Дону» треба сьогодні.

Отже, розуміючи, що і Лівобережжя, й Правобережжя наш народ та його провідники завжди усвідомлювали як соборну Україну, спробуймо триматися певних офіційних вимог. Якийсь сенс у цьому є, адже у нас, наприклад, немає достатніх можливостей говорити про світоглядні засади (передусім – самоідентифікацію) більшості науковців та громадських діячів, про яких йтиметься (на нашу думку тут є нагода згадати про видатного киянина – письменника М.Булгакова (зумисне акцентуємо на слові «киянин», бо навіть затяті русофіли не спроможні, як би того не прагли, аргументовано переконати своїх однодумців у тому, що М.Булгаков не любив Києва, Дніпра й врешті України. Невипадково жодного разу він не вжив у своїх творах дразливе слово «хохол», часто висловлював своє співчуття обом сторонам учасників розв’язаної більшовиками громадянської війни в Росії, у яку була втягнута й Україна тощо).

Або ще згадати видатного артиста балету з паризької «Гранд-Опера», котрий заповів написати та своєму надгробку «Серж Лифар з Києва», або…). То ж вважатимемо, що говоритимемо про львів’ян, ігноруючи їхні самоідентифікації.