Лариса Івшина: “Українські проблеми не можна вирішити імітацією”

Лариса Івшина — головний редактор газети «День»,

автор ідеї книг із серії «Бібліотека газети «День»,

заслужений журналіст України, громадсько-культурний діяч

– Ларисо Олексіївно, за яких обставин Ви вперше виявили свою громадянську позицію? Як впливало середовище на Ваше становлення?

Це багаторівневе запитання. Мені багато разів доводилося думати, коли і як виявляється характер, що є основою для формування того, що потім стає громадянською позицією. Це точне відчуття, чого ти не можеш робити. Не можеш і не повинен, навіть якщо це потім ускладнить твоє життя.

Маленький штришочок з дитинства. Тата рано не стало, мені був усього рік і три місяці. Але в мене було відчуття, можливо, і через маму, великої любові його до мене і, відповідно, моєї до нього. У нашій родині було таке правило: відвідувати кладовище не лише в ритуальні дні пам’яті. Коли приїздили інші родичі, вони завжди обирали, до кого першого підуть. Звісно, часто вони обирали саме своїх батьків. А я, незважаючи на те що мала років три-чотири, все одно першою обирала могилу свого тата. І всі дорослі дивилися на мене з подивом.

… Особиста лінія поведінки закладається дуже рано. Тому що вже тоді я могла просто підкоритися волі старших і піти з ними, це абсолютно нормально. Але водночас було щось таке, що не дозволяло мені вчинити так, вимагало зробити інакше…

Потім я не хотіла лишатися в Києві працювати, але так склалися обставини, що залишилася у хорошій газеті. Але це був час ще сильного партійного диктату, і в мене не було «тилів». Я працювала на умовному договорі з місяцем випробувального терміну, але через деякий час все одно не могла погодитись із неправильними, на мій погляд, вчинками чи несправедливістю. Як я тепер розумію, мій тодішній редактор був надзвичайно вражений, бо людина на «пташиних правах» і ще комусь щось говорить. Напевно, це виглядало дивно. Але я все одно йому дуже вдячна навіть за те, що вони могли мене зламати, але не зламали. У них було дуже багато сил і різних можливостей, але вони з подивом дивилися і нічим мені не зашкодили. А потім, через роки, навпаки, склалися дуже теплі, вдячні і добрі взаємні стосунки.
… А в 1990-ті роки …