Олександр Iсаєв. Роздуми вголос про наукову кар’єру в США

Доктор Олександр Iсаєв – професор (Research Assistant Professor) школи фармацевтичних наук (Eshelman School of Pharmacy) Університету Північної Кароліни (University of North Carolina at Chapel Hill), працівник (Senior Fellow) Інституту теоретичної і прикладної математики Університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA).

З огляду на те, що в інтернеті вже є безліч статей, у яких докладно розписано, як правильно скласти TOEFL і відправити заявку, я висвітлю декілька важливих моментів американської освітньої системи, які інколи складно зрозуміти, перебуваючи в Україні. Науковий світ у ХХІ столітті повністю глобалізований, а межі між класичними дисциплінами (математика, фізика, хімія, біологія) давно розмиті. Можливо, наука навіть більшою мірою глобалізована, ніж інші суспільні сфери. Тому кожен молодий вчений (тут я хочу зробити застереження, що всі міркування в статті стосуються галузі точних і природничих наук) навряд чи зможе будувати кар’єру у відриві від решти світу. Я дуже сподіваюся, що цю статтю прочитають не тільки ті, хто зібрався емігрувати.

Для початку, коротко про себе. У США я виїхав наприкінці 2002 р. після закінчення магістратури ДНУ (Дніпропетровський національний університет). В аспірантуру я вступив у звичайний, не надто примітний університет у штаті Міссісіпі. Однак там функціонував дуже потужний центр з комп’ютерної і теоретичної хімії, куди саме я і хотів потрапити. На постдокторантуру (або просто postdoc) я поїхав до університету Кейс Вестерн (Case Western Reserve University) у Клівленді (штат Огайо). Відтак був працівником однієї з національних лабораторій. З 2013 р. я працюю в Університеті Північної Кароліни. Сьогодні наша лабораторія займається комп’ютерним дизайном ліків і нових матеріалів за допомогою методів машинного навчання і штучного інтелекту (AI).

Кому варто їхати?

Усім! Хоч би як це пафосно звучало. Навіть якщо ви пов’язуєте своє професійне майбутнє лише з Україною, варто поїхати щонайменше на півроку-рік на стажування. Не важливо, чи це буде США, чи Бразилія, Китай або країни Балтії. Розвиток української науки сьогодні, на жаль, багато в чому визначають пережитки радянського мислення і радянської школи, де всі аспекти жорстко регламентуються чиновниками, базуючись на поверхових і спрощених уявленнях про наукову працю. Наприклад, досить поширеною помилкою є уявлення про вченого як про похмурого генія-одинака, який проводить дні й ночі безперервно в лабораторії, тоді як сучасна наука – мобільна, інтердисциплінарна і здебільшого кооперативна.
Наукова мобільність сьогодні становить фундамент американської науки, це поїздки, стажування, «гостьова» професура, «саббатікал» (sabbatical), організація конференцій, участь у семінарах і т. д. У США наукова мобільність завжди є бажаною і навіть обов’язковою. Якщо аспірант Університету Північної Кароліни закінчує роботу над своєю дисертацією і хоче надалі залишатися в науці, він в обов’язковому порядку повинен виїхати в інший ВНЗ або навіть за кордон і попрацювати кілька років на постдокторантурі. Після цього він може повернутися у свій університет, в якому захистив дисертацію, або працювати в іншому. В американській системі вчений не повинен бути довічно прив’язаний до однієї організації. Періодична зміна місць праці схвалюється.

Кому не варто їхати?

Не варто планувати кар’єру в США лише з матеріальних міркувань. Наукова кар’єра – це дуже важка і відносно низькооплачувана праця, особливо в аспірантів і постдоків. Гроші простіше заробити в компанії або банку, де платять набагато більше, а працювати треба лише з 9 ранку до 17 вечора. Потрібно справді любити те, чим ви плануєте займатися. Наука – це стиль життя, а не професія.

…