УКРАЇНСЬКА КНИГА І РОСІЙСЬКА ЦЕНЗУРА: проби на виживання цілої нації

Микола Тимошик, доктор філологічних наук, професор

Чергові спроби певних політичних сил загальмувати процес ствердження української мови як державної, демонстративне ігнорування високими посадовими чиновниками рішення Конституційного суду України щодо офіційного тлумачення першої частини статті 10 Конституції України, за яким «українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування», спроби запровадити в окремих регіонах держави другу офіційну мову – все це спонукає нас пильніше вникати й аналізувати уроки історії. Бо саме в ній маємо віднайти відповіді на відвічні запитання: хто винен, чому так сталося?

Аналіз уроків неодмінно виведе на ті чинники, які методично й цілеспрямовано підривали пошану до українського слова, відтісняли його на другий план, на багато літ наклали негативний відбиток і на психологію українського громадянства, і на рівень національної свідомості певної частини українців.

Історія розвою українського друкованого слова пов’язана з десятками, сотнями таємних і гласних, санкціонованих на «височайшому» рівні і в кабінетах місцевих «держиморд», що вірно служили імперським центрам у Москві і Петербурзі, актів, циркулярів, указів, розпоряджень, метою яких було знищити мову багатомільйонного народу, звести нанівець зусилля багатьох діячів українського відродження, переконати простий люд у «другосортності», «неприродності», «безперспективності» «малоросійського наріччя».

X
X