Вернон Л. Сміт: “Важливо не зупинятися в реалізації свого покликання”

Вернон Ломакс Сміт 2002 року здобув премію Шведського центрального банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля «за затвердження лабораторних експериментів як інструменту емпіричного аналізу в економіці, особливо під час дослідження альтернативних ринкових механізмів». Заснував новий напрям науки – експериментальну економіку, вивчав причиново-наслідкові зв’язки у світових економіках та досліджував фактори, що впливають на їхній розвиток. Консультував уряди США, Австралії та Нової Зеландії. Вернон Л. Сміт є одним з кращих економістів світу згідно з міжнародним рейтингом IDEAS, професором економіки і права в Економічному науковому інституті Університету ім. Чепмена (Economic Science Institute Chapman University, USA), членом Національної академії наук США (National Academy of Sciences).

(Спілкувалася Ольга Романенко – доцент КНТЕУ )

Ви відомі як основоположник експериментальної економіки – нового для вашого часу наукового підходу в економіці. Що було поштовхом для проведення нових наукових експериментів?

Після закінчення докторантури я не бачив зв’язку між економічною теорією і тим, як люди насправді поводяться на ринку. Тоді я вирішив провести експеримент, який здійснив у перший день свого викладання, ще до того, як студенти щось вивчили. Це було вступне завдання для економічного курсу. Вони з цієї сфери нічого не знали, нічого не читали, а тому не могли піддаватися будь-якому впливу. У студентів не було жодної інформації про попит і пропозицію. Вони взаємодіяли в заданих мною певних умовах.

Кожен учасник, залежно від того, продавець він чи покупець, знав лише ціну товару або вартість виробництва товару. У кожного були свої дані, але в них не було повної інформації про ринок. Оскільки вони не мали повної картини, я думав, що учасники не зможуть дістати інформацію про ринок і почнуть обманювати. Однак, на мій подив, обмін інформацією виник у кілька етапів.
Це надихнуло мене повторити експеримент – на випадок, якщо з першого експерименту щось пішло не так. Я провів більше експериментів – вже незалежно від умов попиту та пропозиції. Все збіглося. Це було схоже на диво. Студенти порівняли свої дані, почали обчислювати, цікавитися, як краще укласти угоду. Від подібних дій виграв увесь ринок. Отже, кожен працював на загальне збагачення. Цей результат був новим і для мене, і для економіки.

Найголовнішою справою свого життя вважаю заснування «експериментальної економіки», яка ґрунтується на дослідженні реальної поведінки людей в різних умовах. Коли я був молодим, вважалося, що економіка – теоретична наука, а більшість моїх колег гадали, що я марную час на свої експерименти. Однак пройшли роки, і мої ідеї визнані в цілому світі. Тому важливо не зупинятися в реалізації свого покликання.

Що потрібно насамперед для ефективного розвитку країни?

Треба інвестувати в молодь. Більшість Нобелівських лауреатів зробили свої феноменальні відкриття в молодому віці – до 35 років, тому для розвитку держави потрібно інвестувати в освіту і наукові експерименти. Мені було 28 років, коли я провів експерименти, за які мене згодом нагородили. США тому процвітає, що стимулює грантами і серйозними фінансовими програмами приїзд найобдарованішої молоді зі всього світу для здійснення наукових досліджень. Україні варто більше інвестувати в молодь. Адже за останні роки понад 7000 із близько 40000 молодих науковців виїхало працювати за кордон… Це тривожна тенденція.

Які механізми фінансування науки й освіти є найбільш ефективними?

Для забезпечення ефективності науки важливо створити незалежні фонди, що фінансуватимуть кращі ідеї.

У США фінансування науки відбувається через незалежні фонди, і кожен може подати заявку (аплікацію) незалежно від «схвалення» ректоратів чи вищого керівництва. Здорова конкуренція – це головна рушійна сила розвитку як науки, так і економіки. Якби ми в США використали механізм обов’язкового схвалення фінансування наукового проекту старшими професорами, то зрозуміло, що вони б віддали перевагу не молоді, а «досвідченим». Це призвело б до того, що багато вагомих наукових відкриттів, які вплинули на історію людства, не були б здійснені.

Що найбільше впливає на ефективність системи освіти в різних країнах?

Я здобув середню освіту в звичайних школах, де домінувала державна система освіти, а вищу освіту — в приватному закладі. Люди з усього світу приїжджають до Америки, щоб навчатися в університетах, але щось не приїжджають до нас вчитися в середній школі. Початкова і середня освіта не вважається в США успішною. Грошей вкладається дедалі більше, а якість не підвищується. Багато з нас намагалися долучитися до реформ у цій системі. Вважається, що наша вища школа настільки успішна, бо студенти мають свободу вибору. Університети конкурують за студента. В початковій та середній освіті конкуренції нема.

Я підтримую нашу систему реформ – введення системи ваучерів, щоб кожна родина з дитиною могла взяти суму коштів, передбачену на її навчання, і піти вчитися туди, де вони вважають за краще. Бо клієнти системи освіти – чи то вищої, чи то середньої – це учні. І якщо на рівень учнів опустити гроші для фінансування – тоді адміністрація навчального закладу буде надавати належну увагу учням. Ідея ваучерів у системі середньої освіти, хоча і викликає багато дискусій, однак надає учням можливість робити вибір, тому я схильний визнати ефективність системи ваучерів.

Наприклад, державні університети отримують фінансування, зокрема, на рівні штату, й тому ректор та віце-ректор переважно намагаються налагодити якомога тісніші зв’язки з губернатором штату, щоб отримати необхідні гроші. Природньо, що в такому разі їхнім клієнтом є не студент, а керівництво штату. Але ця система може конкурувати з приватними вишами, бо все одно є конкуренція між університетами. Система ж середньої школи в США внаслідок монополії і відсутності конкуренції й далі залишається не дуже успішною.

Для ефективної освіти в Україні варто застосовувати принцип «гроші за дитиною» та організацію державно-приватної форми фінансування школи, що дасть змогу уникнути монополії держави на освітні програми.

Ви консультували уряди багатьох розвинутих держав світу. Що б Ви порадили Україні, яка нині перебуває в умовах кризи і воєнного конфлікту?

В умовах кризи важливо реалізовувати власні реформи, а не очікувати допомоги ззовні. Реформи в Україні потребують наукового обґрунтування, тісної взаємодії науковців, державотворців, представників бізнесу і ЗМІ. Адже невдалі експерименти можуть дорого коштувати, якщо завершаться невдачею. В умовах війни варто сподіватися не на зовнішні гранти і фонди, а на власні зусилля і дії. А також потрібно пам’ятати, що рушійною силою економічного розвитку є конкуренція.

Останні півроку Ви співпрацювали з молодими українськими науковцями в міжнародному проекті з написання спільної колективної монографії про Реформацію. Чому Ви вважаєте такі дослідження важливими?

Шляхом до покращення добробуту країни є забезпечення прав і свобод кожної конкретної людини. Це стало причиною успіху Західної Європи та США, а також досягли успіху ті країни, які використали ці моделі управління.

Під час свого туру Україною ми презентували книгу «Реформація. Успіх Європи і шанс для України», яку написали 19 авторів з п’яти країн світу: США, країн Західної Європи та України. Авторами ідеї та головними редакторами книги є молоді українські вчені Роман Шеремета (США) та Ольга Романенко (Україна). Презентація відбулася у провідних університетах України у п’яти містах, у Парламенті, на зустрічі ректорів та міністра освіти і науки, на зустрічі з СЕО, в Київській бізнес-школі.

Учасники дискусій на наших зустрічах зазначали, що наразі перед Україною постав великий виклик: за формальним лозунгом «Україна – це Європа» люди не розуміють глибинної сутності реформ, світоглядних засад формування найуспішніших країн світу.

У КНТЕУ, наприклад, під час нашої відкритої лекції науковці запитали: «Як Україні стати успішною? Ми розуміємо, що Європа після Реформації пройшла шлях тривалістю п’ять століть. У нас немає стільки часу, щоб чекати… Ми хочемо уже приєднатися до сім’ї європейських народів і стати успішними…». Я думаю, головний чинник – це свобода. Свобода мислення, свобода віросповідання, свобода економічної діяльності, свобода від податкового тягаря, свобода в наукових дослідженнях та в освітніх процесах. Саме свобода стимулює стрімкий економічний розвиток. Наразі найвищий рівень свободи — у країнах, що пережили Реформацію. До того ж у цих країнах і найнижчий рівень корупції, а рівень ВВП на душу населення є найбільшим. Світогляд людей є ключовим фактором їхньої поведінки, яка, своєю чергою, є фундаментом економічних рішень.

З огляду на те, що Україна прагне інтегруватися в Європу, важливо знати, що було фундаментом формування економік найпотужніших країн світу. Які результати Вашого дослідження?

Різні вчені погоджуються з тим, що Реформація позитивно вплинула на розвиток економік країн Західної Європи. Однак найцікавіше – які саме фактори цьому сприяли. Ми аналізували їх разом із Романом Шереметою (професор Weatherhead School of Management, один з найвідоміших українських економістів за версією Forbes у 2015 році). Цих факторів сім.

Перший – це релігійна свобода. Країни з вищим рівнем релігійної свободи мають нижчий рівень корупції. Це економічний факт. Другий фактор позитивного впливу – це освіта. Мартін Лютер переклав Біблію на німецьку мову, але для того, щоб її зрозуміти, люди повинні були вміти читати. Відповідно, протестанти надали велику увагу доступності освіти, бо освіта є одним із вагомих механізмів розвитку економіки.  Також серед факторів позитивного впливу є трудова та соціальна етика, підприємництво. Мартін Лютер вважав, що підприємництво – це праця, а праця – це Богом дане зобов’язання. Шостий фактор – побудова громадянського суспільства. Протестантські місіонери створили громадські організації: не тільки релігійні, але й для захисту соціальних інтересів громадян. За період протестантської реформи в країнах, де вона відбулася, стався перехід від монархії до парламентаризму, тобто сьомий фактор – це інституційні зміни. Всі ці фактори позитивно вплинули на економіки країн Західної Європи.

Також зараз з’являється багато результатів від роботи істориків економіки, які вивчають причини та особливості економічного зростання в різні періоди. Починаючи з XVII–XVIII ст. у Північній Європі, Голландії, Великобританії після майже тисячоліття економічного застою зненацька розпочався економічний злет. Це відбулося через Північну Європу, потім у США, Новій Зеландії, Сінгапурі. Останнім часом це стосувалося також Китаю і деяких інших азійських країн. Але елементи, які сприяли цьому зростанню, з’явилися раніше. І дуже важливий початок цього злету – це Реформація і розвиток друкарського станка, що зробило книгу (зокрема Біблію) доступною звичайним громадянам.

Чи могли б Ви поділитися досвідом успішних економічних реформ у світі?

Так, я брав участь у проведенні реформ у США — дерегуляції системи транспорту, починаючи з авіаліній, потім залізничного транспорту і т. д. Це були 70-ті роки, коли президентом був Джиммі Картер з партії демократів. До 70-х років люди зрозуміли, що зарегульованість транспорту не дає ефекту. Треба знову і знову повертатися до питання, хто є клієнти і кому вони підзвітні. Рух дерегулювання почався з авіації. Я знав трьох осіб з ради авіації, котрі були не регуляторами, а економістами. Вони бачили, що регуляція призводить до невдач, бо вона захищала компанії від конкуренції, зокрема не давала новим компаніям можливості приєднатися до ринку. Це шкодило клієнтам. Тепер демократи і республіканці оцінюють цю реформу як надзвичайно ефективну. Ці принципи можна використовувати і в освіті та охороні здоров’я. Я б реформував у такий спосіб і медичну галузь: ресурси і потреби та попит на медичну послугу нехай би походили від пацієнта…

Деякі корейські вчені закидають, що економіка – це не наука… Як би Ви їм заперечили?

Раніше економіка була менше наукою, ніж вона є зараз. Коли я вивчав на магістерській програмі економіку, то нам переважно викладали економічну теорію, бо на той час ще не було інструментів, щоб ці теорії протестувати в реальному житті. Зараз дуже вдосконалилися методи тестування всіх цих теорій в реальному житті людей. Отже, економіка щораз більше ставала експериментальною наукою. Ще через 30 років після закінчення моєї магістратури перший розділ кожного підручника з економіки починався словами про те, що економіка – це не експериментальна наука. І всупереч цим твердженням я досліджував експериментальну економічну науку. На початку праці з експериментальної економіки друкували лише в другорядних журналах і її не викладали в провідних університетах. Усе почалося в університеті, де я викладав посеред кукурудзяних полів у штаті Індіана (моє перше робоче місце). Потім ще кілька університетів теж ввели цей предмет. Гарвардський, Єльський та інші провідні університети почали викладати експериментальну економіку останніми. І лише зараз ми можемо стверджувати, що експериментальна економічна наука — це поважна наука, хоча є галузі, які вона не заторкнула.

Яке оптимальне співвідношення має бути між фінансуванням університетів за рахунок державних (зокрема на рівні штату) і приватних коштів?

Більшість університетів у США є приватні, частина — державні. В США є конкурентна ціна навчання в приватному і державному виші. Я вважаю, що основні кошти в університет повинні приходити через дослідників. Необхідно оцінювати дослідників університету між собою, тобто виявляти тих, хто більше фінансується. А нові знання нехай поширюються через наукові конференції, форуми тощо. Гарною ідеєю є Національний фонд науки.

Прізвище Сміт – дуже відоме, чи нема родинних зв’язків між Адамом Смітом і Вами?

Адам Сміт так і не одружився, тому… Я своє життя почав на фермі в Канзасі. Мої батьки мали аж 8 класів освіти. Ніхто з моїх близьких родичів не мав вищої освіти. Але я цікавився всім, і моя родина мене в цьому підтримувала. Великою пожертвою моя сім’я профінансувала моє навчання в Каліфорнійському технологічному університеті. Однак я мав багато працювати: мити посуд, стригти газони, щоб оплатити моє проживання під час навчання. Коли навчався в магістратурі, я вже міг сам себе забезпечувати.

Що важче: стати нобелівським лауреатом чи бути ним?

Задоволення мого життя — це дослідження, публікації і викладання. І тому я й надалі своє життя спланував так, щоб ці три важливі речі залишалися в ньому. Тому «весільним генералам» я присвячую дуже маленьку частину мого життя.

Над якими дослідженнями ви зараз працюєте?

Разом з колегою з університету ім. Чепмена я написав книгу «Як по-новому осмислити «мильні бульбашки». Здобуті знання в експериментальній економіці я використовую, щоб краще зрозуміти ці процеси. Це потребувало дослідження макроекономіки, яка не є моєю специфікою. Однак я зміг поєднати макроекономічні дослідження з тими, які були проведені в наших експериментальних лабораторіях.

Останні 10 років я докладно вивчав першу книгу Адама Сміта «Теорія моральних почуттів». Це про походження і розвиток правил, яких ми дотримуємося в суспільстві. І на подив, я знайшов там мудрість, яка застосовується в експериментальній економіці. Адам Сміт розумів стосунки між людьми і правила цих стосунків. Ми вивчаємо в наших лабораторіях правила стосунків між людьми. Я навіть не думав, що ті результати, яких ми досягли в лабораторіях, вже описані в праці Сміта.

Багато провідних університетів світу створювалися як християнські й еволюціонували з семінарій. Наскільки це важливо для студентів – розуміти духовно-моральні цінності?

Думаю, що це дуже-дуже важливі цінності. Я в університеті намагаюся просувати духовні цінності, особливо, щоб подолати проблеми, які виникають у гуртожитках. Ми бачимо, як в американських студмістечках дедалі більше виявляється неповага до свободи слова, свободи віросповідання. Це права, які прописані в першій поправці до Конституції. У США секуляризм дуже прогресує і захоплює і школи, і університети. Це – таке собі матеріалістичне мислення, що походить зі старої науки, яка зараз не має жодного застосування, тому що нині всі провідні вчені бачать потребу поєднання наукової думки і релігійного світогляду, повертаючись до релігійних витоків. Наука ХХІ століття не сумісна з матеріалізмом. З часом це також вплине на мислення людей.

Духовно-моральні цінності варто прищеплювати в університетах. Саме цінності людини визначають економічне процвітання?

З Вами погодився б дуже відомий вчений — Адам Сміт. Це дуже важливо, що «Теорію моральних почуттів» він написав раніше, ніж «Багатство народів». Хоча більшість економістів навіть не чули про таку книгу. В Адама Сміта все починається з особистих цінностей. І він не соромився підкреслювати, що його цінності походять з християнства. В Університеті Канзасу я прочитав «Багатство народів». Однак тепер, прочитавши «Теорію моральних почуттів», я по-іншому дивлюся на «Багатство народів». Найбільшою помилкою Адама Сміта є те, що у своїй другій книзі він сам себе не цитує. Я думаю, він навіть уявлення не мав, що його друга книга стане популярнішою, а про першу мало хто знатиме. Однак зараз я кажу студентам – читаю обидві книги Адама Сміта!

Деякі науковці вважають, що на економіку суттєво не впливають людські моральні цінності. Це так?

Є дуже багато фактів, які заперечують таке твердження. У 80–90 роках ми почали ігри довіри. І учасники цих ігор – об’єкти експериментів – хоча й не знали один одного, однак ішли на співпрацю навіть ціною власного прибутку для того, щоб разом досягти кращих результатів. Цей феномен мені пояснює перша книга Адама Сміта. Ці ігри, ігри на довіру, були повторені антропологами в дуже віддалених суспільствах. В результаті таких досліджень встановлено, що чим більше люди задіяні на певних ринках або мають взаємовідносини в ринковій економіці, тим вищий рівень довіри на цих ринках. І це вражаючий результат досліджень, які ніхто не проводив раніше. Однак у результаті цього економічна думка змінюється.

Які поради Ви можете дати для створення національної підтримки молодих науковців України?

Важливо не тільки мати хорошу систему освіти для молодих українців. Не менш важливо створити для них умови, щоб вони досліджували і створювали інновації саме в Україні, сприяючи розквіту країни. Більшість держав цього не зробили. Тому Америка здобула так багато переваг через емігрантів.

Отже, через ті принципи, які ми обговорили, Америка домінує за кількістю нобелівських лауреатів, можливо, крім літератури. Цікаво, що більшість цих лауреатів походять з емігрантів… Світ створює дуже багато сировини для вільної економіки. Але якщо б їхні країни надавали більше можливостей для їх розвитку – вони б залишалися на батьківщині. Багато з них повертаються після навчання в США у свої країни, бо вони люблять рідну землю…

На закінчення я хочу ще раз наголосити, що наше прагнення до пізнання істини — це продовження релігійної віри наших батьків. Християнське богослов’я є аналогом теорії в науці. Наші духовні переживання — це наші докази. Як наукове, так і релігійне розуміння розвиваються більше через нашу уяву і досвід, ніж через те, що ми можемо довести або безпосередньо перевірити.

І який ми маємо чудовий досвід через те, що ми маємо життя. Деякі люди говорять, що це випадковість і що у цьому немає ніякої мети. Ми, християни, віримо, що це прояв любові Бога і нашого Спасителя, і ця віра є сумісна з науковими відкриттями.