Київ завжди прагнув бути першим

Віталій Абліцов — відомий український журналіст,

редактор, письменник, громадсько-політичний діяч

Автор вже зауважував, що пошук нобелівських лауреатів, кандидатів на престижну відзнаку та номінаторів постійно відкриває нам нові імена чи доповнює інформацію про вже відомих вихідців з України (чи народжених у ній), причетних до світових наукових та культурних відкриттів. Якщо на географічну карту нанести лінії інтелектуальних контактів України зі світом, то, окрім Австралії, ті лінії протягуються до нас зі всіх континентів (найактивніші взаємини з країнами Європи та США і Канадою, менші – з країнами Азії та Африки).

У пропонованому передостанньому розділі наших публікацій на тему «Український Нобелівський рух» вестимемо мову передусім про випускників і студентів Київського університету імені Т. Шевченка, оскільки 7 з 9 номінантів або починали тут своє навчання, або одержали диплом цього вишу. Хоча у заголовку акцентовано на тому, що Київ завжди був націлений на лідерство, але в Українському Нобелівському русі першість все ж належить Харкову, тому що слобожанський університет – єдиний в Україні, що дав світу нобелівського лауреата – 1908 року харків’янин І. Мечников був удостоєний найпрестижнішої у світі нагороди в номінації «фізіологія і медицина». Жоден з вітчизняних вишів не може похвалитися подібним. Ініціатором Українського Нобелівського руху від року його виникнення (1901) був одесит соціолог Я. Новиков. Найактивнішими й найчисленнішими учасниками руху виявили себе львів’яни.

Втрата Києвом провідної ролі – результат колонізаторської політики Московії-Росії, царі-сатрапи якої всіма способами зменшували пріоритет Києва в історії східного слов’янства, а ще більше – в історії своєї клаптикової імперії, що здавна й донині тримається на диктаторській владі, повній відсутності свободи та рабській покорі народу тоталітарному режиму…

ПЕРЕЙТИ ДО ЖУРНАЛУ