Павутиння людського осуду

Наталія Мельник – заступник головного редактора журналу “Наша перспектива”

У сусіда нова машина, співробітник будує хату, коліжанка поїхала на море за кордон… Неодноразово чуємо такі розмови, що звучать із глибоким осудом та заздрістю. «Як їй добре…», «Було б у мене стільки грошей…»… Думаю, продовжувати цей список не потрібно та й не зовсім приємно озвучувати весь той бруд, який виливається з людських уст.

У такому театрі, створеному людьми, дуже важко розгледіти справжню сутність людини. Сьогодні ми одні, завтра – інші. Дуже часто під маскою успішності та задоволеності земними розкошами ховаються самотні розгублені душі.

Чому ми стільки часу марнуємо на осудження інших? Не маючи власного життя, чужим не наситишся… Заздрість руйнує зсередини, і замість здорового глузду, чистої совісті та серця маємо спустошені душі, отруєні злобою, гнівом, ненавистю… Людина, яка заздрить, постійно страждає.

Що нам заважає працювати, щоб мати достатньо коштів для літнього відпочинку, нових покупок, приємної вечері в ресторані з коханою людиною чи просто знайти час, щоб провести спокійний вихідний день в колі рідних? Більшість речей, які приносять істинне задоволення, не потребують матеріальних вкладень. Просто людська сутність, на жаль, асоціює будь-які земні радощі виключно з матеріальними можливостями, багатством та успішністю.

Ми все можемо мати. Ніхто нас цього права не позбавляє – інше питання в тому, що свідомо цього не хочемо. Простіше розкручувати проблему і волати на весь світ про неї, аніж сісти за стіл і вирішити її. Чомусь в українців заведено з однієї проблеми зробити десять. Ми не шукаємо спокою на роботі, вдома, у стосунках з іншими людьми, тому що весь час тратимо на пошуки того, що нам не подобається в інших, що нас дратує, причину ранити когось словом чи вчинком, намагаємося постійно повчати, нарікати, з’ясовувати стосунки, які нас не стосуються. Людська цікавість є дуже небезпечною. Тільки тоді, коли ми …