Петро Киричок: «Якщо людина йде на плагіат, то це вже не науковець»

Петро Киричок – доктор техн. наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи НТУУ «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського»

Які поради Ви б дали молодим науковцям, для того щоб написання дисертації, підготування до захисту та сам захист пройшли успішно? Адже часто буває, що аспіранти так і не завершують цей шлях, зупиняючись на півдорозі.

Насамперед молодь, яка вступає до аспірантури, не повинна бути осторонь наукової роботи в магістратурі, вже тоді обов’язково треба брати участь у науковому житті кафедри (університету). Звичайно, бажано, щоб тема, розпочата в магістратурі, переходила в тему наукових досліджень під час навчання в аспірантурі. В нас у КПІ практикується підхід, що від кожної кафедри один найкращий магістр може здавати кандидатські мінімуми під час навчання в магістратурі. Це економить час і дає змогу зосередитися на дисертаційній роботі.

Підвищенню якості наукової роботи сприяє й академічна мобільність молодих науковців. У НТУУ «КПІ» створено всі умови для її розвитку, тобто є гранти, можливість участі у міжнародних програмах (серед яких і Еразмус +), за якими аспіранти і студенти (передусім студенти магістратури), а також молоді викладачі навчаються чи стажуються в найкращих вишах Європи. Студенти переважно їдуть на семестр чи два, а молоді викладачі та аспіранти можуть бути коротше – в межах кількох тижнів. Такими програмами торік у нас скористалося приблизно двісті студентів. Щоб успішно завершити навчання в аспірантурі та захиститися треба, щоб ще до аспірантури студенти працювали над виконанням реальних госпдоговірних науково-дослідних робіт або бюджетних НДР під керівництвом своїх викладачів (наукових керівників). А про наполегливість я навіть і не кажу, бо без наполегливості, креативності, організованості неможливо досягти успіху в науковій роботі.

Часто у молодих викладачів виникає дилема – вступати в аспірантуру чи прикріпитися як здобувач, поєднуючи наукову роботу з викладанням. Що порадите в такій ситуації?

Моя думка така, що треба йти в аспірантуру, щоб мати змогу цілковито присвятити себе роботі над дисертацією, абстрагувавшись від усього зайвого. Звичайно, молода людина хоче і спортом займатися, і в театр піти, і зустрітися з друзями – це зрозуміло. Але якщо ти вже прийшов на роботу провести пару, день для дисертації, можна вважати, пропав. А оцей шлях, оця ниточка, яка проходить через усю дисертаційну роботу, не терпить ніякого переривання. Якщо працювати викладачем, то часу для написання дисертаційної роботи залишиться обмаль. Так, є певне аудиторне навантаження і в аспірантів: раніше було 200 годин на рік, зараз 50 годин – вони проводять лабораторні роботи, практичні заняття. Це є, але якщо молодий науковець є викладачем і пише дисертацію як здобувач, то це не сприяє успішному та вчасному завершенню дисертаційної роботи. У такому разі процес написання і захисту дисертації дуже розтягується в часі. А зараз дуже швидко змінюються технології, з’являються нові винаходи, і тема дослідження може втратити актуальність.

На що варто звернути увагу науковим керівникам, адже від них теж залежить успішність виконання наукових досліджень?