Співпраця підприємств і науковців у США: особливості, механізми, результати

Канд. хім. наук, керівник дослідницького відділу (R&D Manager) у компанії Obiter Research LLC
Champaign, Illinois, USA
Олексій Пушечніков

Вступ

Враховуючи незбагненно складну структуру американської економіки та обсяги правової бази, що регулює інтелектуальну власність у Сполучених Штатах, я хотів би обмежити мій огляд. По-перше, американська економіка досі є не тільки найпотужнішою у світі, але є найбільшою (з великим відривом від інших країн) інноваційно-орієнтованою економікою. По-друге, ця стаття охоплює лише добре знані мені з власного досвіду відносини у важкій хімічній промисловості та в природничих галузях (хімія, біологія, фармацевтика) науки взагалі. Докладніший аналіз, як бувало казали за часів моєї аспірантської молодості, може претендувати на окрему дисертаційну роботу.

Як не дивно, але у США також існує вже усталена дихотомія «business vs academia». На відміну від України, у США як приватний бізнес, так і наукова діяльність мали майже два століття сталого розвитку (іноді сповільненого, іноді стрімкого), але сталого. Без воєн, економічних колапсів, суспільного зубожіння, без цілеспрямованого фізичного або морального винищення інтелектуальних кластерів суспільства. І, незважаючи на наявні суперечності, для майже 100 % американського суспільства давня парадигма «ipsa scientia potestas est» є найголовнішим пріоритетом національного інтересу.

Значною мірою детермінізм «business vs academia» у випадку США є надто спрощеним. Так, великі приватні компанії мають власні першокласні дослідні відділи, де працюють сукупно десятки тисяч науковців. Ці дослідження a priori мають прикладний характер, але за своїм науковим рівнем не є гіршими, ніж фундаментальні дослідження у провідних державних університетах та національних лабораторіях.

Великий обсяг як фундаментальних, так і прикладних досліджень проводять також у приватних університетах і дослідних інститутах, таких як Harvard, Stanford, MIT, Caltech, the Scripps Research Institute. Вони мають неприбутковий статус, однак дуже багато досліджень там фінансуються за кошти державних грантів. Але це приватні установи з мільйонними бюджетами, які мають доволі широкі можливості діяти на власний розсуд – як відповідно до федеральних законів, так і у відносинах із комерційними підприємствами. Тобто у США існує державна та приватна наукова діяльність. Наприклад, Національна академія наук США за своїм визначенням є приватною, неурядовою, неприбутковою організацією на самозабезпеченні.

Великі корпорації та Bayh–Dole Act

Сучасний вигляд протиставлення «business vs academia» набуло на початку 80-х після впровадження певних федеральних законотворчих ініціатив (найвідомішим є так званий Bayh–Dole Act) щодо прав на інтелектуальну власність (ІВ), яка була створена на кошти державних (федеральних) грантів.

До ухвалення поправок до патентного законодавства у 1980 році взаємодія між великими виробничими компаніями та науковими установами будувалася на принципі надання доступу науковцям до дослідницьких ресурсів компаній. Зазвичай права на інтелектуальну власність залишалися у підприємств, а науковці згодом мали можливість опублікувати результати досліджень у науковому контексті. Не рідкісними були випадки, коли підприємства слугували неофіційними зовнішніми лабораторіями та працедавцями для аспірантів, викладачів і цілих академічних дослідницьких груп. Така модель взаємодії була типовою у США протягом майже всього ХХ століття насамперед через повну децентралізованість американської вищої освіти та залежність як державних, так і приватних університетів від місцевих джерел фінансування. І хоча університетам належав головний внесок в інноваційні патенти, власниками патентів та, відповідно, отримувачами ліцензійних виплат були підприємства.

На початку 80-х університети дістали федеральну законодавчу базу для захисту прав на інтелектуальну власність та можливість отримання власних патентів. Деяким університетам ці законодавчі зміни дали можливість заробити великі гроші, проте загалом наявність офіційної університетської бюрократичної надбудови між науковцями та підприємцями, а також обов’язкове дотримання низки формальностей суттєво сповільнили впровадження наукових інновацій у виробництво. Протягом 90-х було багато спроб поліпшити законодавство для спрощення можливостей впровадження винаходів, зроблених за державні кошти у приватне виробництво. Це мало позитивний ефект у комп’ютерній сфері та окремих оборонних ініціативах. Але системний пошук тіснішої взаємодії почався лише через суттєве погіршання стану економіки у 2008 році.

Після фінансової кризи 2008-го року дослідні відділи у великих виробничих компаніях були масово скорочені. Через ту саму причину університети зазнали значного скорочення державних грантів. Таким чином, сформувалася спільна зацікавленість у пошуку гнучкіших форматів взаємодії науковців та підприємств. Як приклад, університети почали активно використовувати систему стартапів та бізнес-інкубаторів для активнішого залучення інвестицій у прикладні розробки. Але пряма взаємодія між фірмами та американськими академічними дослідними організаціями все ще лишається доволі слабкою. Небажання залучати університети до дослідних розробок виробничі компанії пояснюють такими причинами: а) великі накладні витрати; б) багато часу потрібно на узгодження, що не має сенсу для малих проектів – тобто саме там, де академічні науковці можуть бути найкориснішими; в) проблематично контролювати дотримання конфіденційності та прозору узгодженість розподілу прав на створену інтелектуальну власність; г) вимоги університетів на отримання ліцензійних відрахувань у майбутньому.