Зеновій Верес: “Чекати змін чи творити їх: як ІТ-компанії започаткували бакалаврську програму в державному університеті”

Зеновій Верес – канд. техн. наук, асистент кафедри «Комп’ютеризовані системи автоматики» Національного університету «Львівська політехніка», директор освітнього напрямку Lviv IT Cluster, abiliton solutions architect у SoftServe.

Реформування системи освіти цікавить усіх: студентів, які хочуть отримувати якісну освіту; університети, які прагнуть випускати конкурентних і затребуваних на ринку фахівців; роботодавців, які шукають працівників з актуальною базою знань і набором компетенцій. Для ІТ-галузі це питання є одним із пріоритетних, адже ІТ — це насамперед індустрія знань, у якій працівники становлять основний актив.

Компанії інвестують сотні тисяч доларів у профе-сійний розвиток команди, а також у навчання випускників вишів ще до початку їхньої роботи. Це пов’язано з тим, що навчальні програми більшості українських вишів далекі від реальності, не відповідають актуальним технологічним реаліям. Як наслідок, здобутий випус-книками багаж знань на етапі завершення вишу часто є застарілим і неактуальним для того, щоб почати працювати в ІТ-компанії над реальним проектом. Для подолання цього розриву потрібно не просто регулярно оновлювати навчальні програми, але й постійно створювати нові.

Звісно, можна продовжити обговорювати проблему і чекати змін, а можна почати діяти, скориставшись законом України «Про вищу освіту» від 6 вересня 2014 року.

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА

Закон 2014 року став важливим кроком до загальної інтеграції України в європейський простір вищої освіти. Університети отримали більше автономії та незалежності у формуванні освітніх і наукових програм, а також сприятливі умови для зміцнення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами.

Майже ідеальна модель — бізнес формулює актуальні вимоги до кандидатів (набір знань, навичок, компетенцій), а університет розробляє навчальну програму та готує студентів, які будуть конкурентними та затребуваними на ринку праці. При цьому представники бізнесу можуть активно долучатися до навчального процесу та впливати на нього.

ЧИ ПРАЦЮЄ ЗАКОН НА ПРАКТИЦІ?

Так. Ініціатором розроблення нових навчальних програм можуть бути як виші, так і компанії. А кра-ще — розробляти програми у партнерстві, поєднавши академічну складову освітніх закладів з практичною складовою бізнесу, розуміння ринку та кадрових потреб.

Прикладом результату такої взаємодії є бакалаврська програма «Інтернет речей», яка стартувала 2016 року в Національному університеті «Львівська політехніка». Півсотні студентів навчаються проектувати системи, в яких пристрої взаємодіють між собою без втручання людини. Це принципово нова навчальна програма, розроблена «з нуля» у тісній співпраці викладацького складу Львівської політехніки та низки ІТ-компаній, які зацікавлені у підготовці студентів такої спеціалізації.

Інтернет речей — це один з найбільш інноваційних технологічних напрямів, який набирає обертів. Інакше кажучи, Інтернет речей — це доступ до Інтернету великої кількості пристроїв, які раніше ніколи з ним не були пов’язані, а зараз набувають нових характеристик. Завдя-ки Інтернетові речей холодильник може під’єднатися до мережі та замовити продукти, ми можемо регулювати роботу домашніх побутових пристроїв зі смартфону та будучи за десятки кілометрів від дому тощо. Нас оточують розумні годинники, фітнес-трекери, побутові та медичні прилади — їхні властивості постійно удосконалюються, а кількість і популярність — зростають.

Аналітична компанія «Gartner» прогнозує, що до 2020 року кількість пристроїв, під’єднаних до Інтернету, сягне 20,4 млрд об’єктів. Тож потреба у кваліфікованих фахівцях, які зможуть створювати ці системи, над-звичайно висока і постійно зростатиме. Розуміючи світовий тренд та гостру потребу на ринку праці, а також бажаючи змінити навчальну систему як з боку освітян, так і з боку компаній, ми взялися за вирішення цього завдання.